Денис Нікітін

Матеріал з Разом
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Шаблон:Військовий діяч

Денис Євгенійович Капустін (Шаблон:Н 1984, Москва), також відомий як Денис Нікітін або White Rex — російський ультраправий активіст, командир Російського добровольчого корпусу. Деякі джерела називають його неонацистом[1][2][3], сам Денис це заперечує[4]. Перебуває в федеральному розшуку Росії як «учасник терористичної організації»[5].

Життєпис

Народився в Москві, у 1984 році[6].

У 2001 році, коли йому було 17 років, сім'я переїхала до Кельна. Згідно з Der Spiegel, сім'я Капустіних — російські євреї[2][3]. Міністерство внутрішніх справ землі Північний Рейн-Вестфалія назвало його «одним із найвпливовіших неонацистських активістів» у Німеччині та зазначило, що він професіоналізував бійцівську субкультуру в країні[3]. Він також очолював фірму під назвою «White Rex», що займається спортивними єдиноборствами, через яку поширював футболки з числом 88, кодовим гаслом привітання Хайль Гітлер у правоекстремістському середовищі[7]. У Швейцарії він проводив бойову підготовку членів вкрай правої швейцарської націоналістичної партії (PNOS)[7]. За повідомленням Reuters, він «часто називав себе націоналістом, який бореться за Росію, що належить етнічним росіянам», водночас «відкидав характеристику себе, як неонациста і прихильника переваги білої раси»[4]. Був соратником російського неонациста Максима «Тесака» Марцинкевича[8].

Був прихильником Євромайдану, з 2017 року проживає в Україні[7].

У 2022 році в Україні заснував та очолив Російський добровольчий корпус (РДК) — групу росіян, що прагнуть припинення політичної системи Путіна, та борються за Росію без Путіна.

У березні 2023 року разом із кількома членами РДК провів рейд у Брянській області, а в травні брав участь у вторгненні в Бєлгородську область, імовірно, спільно з легіоном «Свобода Росії». Після першого рейду внесений до списку терористів Російською Федерацією[9][10].

4 червня 2023 року командуючи взводом добровольців захопив полонених і пропонував відати їх губернатору Бєлгородщини — В'ячеславу Гладкову, але той відмовився зустрічатися з представниками РДК та ЛСР[11][12]. Полонені поповнили обмінний фонд України.

Примітки