Драпатий Михайло Васильович

Матеріал з Разом
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Драпатий Михайло Васильович
Погон бригадного генерала ЗСУ (2020) гор.svg Бригадний генералШаблон:Категорія тільки в статтях
Шаблон:Wikidata/p373

Шаблон:External media

Миха́йло Васи́льович Драпа́тий — український військовослужбовець, бригадний генерал Збройних сил України. Командир 58-ї окремої мотопіхотної бригади (2016—2019). Лицар орденів Богдана Хмельницького та «Народний Герой України».

Бойовий шлях

Коли почалась російська збройна агресія проти України, майор Драпатий був командиром 2-го механізованого батальйону 72-ї окремої механізованої бригади (в/ч А2167, м. Біла Церква). Вже в середині квітня 2014-го 72 ОМБр у повному складі перебувала на Сході України і була готова до виконання бойових завдань.

Підрозділи 2-го батальйону бригади були розташовані довкола Маріуполя. 9 травня озброєні терористи здійснили спробу захоплення міського управління міліції. 2-му батальйону 72 ОМБр було віддано бойовий наказ зайти у місто на бронетехніці для посилення підрозділів, які відбивали штурм терористів, і звільнити заручників. Командував операцією командир батальйону майор Михайло Драпатий. Ситуація ускладнювалась тим, що провокатори підбурили проросійські налаштованих місцевих мешканців на протидію, по вулицях міста було встановлено барикади. Одна з таких барикад перегородила шлях, коли колона з чотирьох машин вже поверталась після виконання завдання на виїзд з міста, у першій машині їхав командир Драпатий. Відомі кадри , коли БМП «перелітає» через барикаду, демонстрували телеканали всього світу. За машиною командира через розбиту барикаду проїхали й інші[1]. Тоді, у 72-й бригаді з'явилися перші поранені — молодший сержант Юрій Лінкевич та солдат Олександр Галич. Після подій у Маріуполі терористи почали називати з'єднання «чорна бригада».

7 червня 1-й і 2-й батальйони 72-ї бригади вирушили в рейд вздовж кордону з РФ, взяли під контроль прикордонну зону біля населених пунктів Амвросіївка, Зеленопілля, Маринівка, Довжанський, утримували Савур-Могилу, Червонопартизанськ (пункт контролю). Їх завданням було дійти до кордону та відрізати терористів від логістичного забезпечення з Росії. Тоді на підтримку терористичних угруповань почались обстріли українських підрозділів з російської території з РСЗВ «Град» та «Ураган». Підрозділи 72, 79, 24 бригад та прикордонники опинилися у вогневому кільці, — відповідати на обстріли з російської території вони не могли, з іншого боку вогонь вели проросійські терористи, прикриваючись населеними пунктами.

«Були дні, коли нас по 7 годин безперервно розстрілювали з усіх видів артилерії та мінометів. Сили були нерівні, допомога не підходила, боєприпаси закінчувались, техніка майже вся була виведена з ладу. І тоді підрозділи пішли на прорив, вийти змогли не всі, а ті, хто прорвався, дійсно стали героями», — згадує Михайло Драпатий.

Майор Драпатий взяв на себе відповідальність за виведення підрозділів з району Ізварине та Червонопартизанська, він очолював ударну групу 72-ї бригади. Вранці 4 серпня колона дісталася Зеленопілля, де перебували підрозділи 79 ОАеМБр та 24 ОМБр. Разом з ними в ніч з 6 на 7 серпня бійці 72 ОМБр здійснили другий, вирішальний етап свого славнозвісного прориву, вийшовши з так званого «Ізваринського котла» на з'єднання з головними силами. З оточення вийшли 260 бійців 2-го батальйону 72-ї бригади з понад 30 одиницями техніки[2], під час триденного прориву комбат втратив одного бійця — загинув солдат Сергій Волнухін. «Прорив здійснено організовано, в найскладніших умовах — по суцільних мінних полях, під безперервними ударами російської артилерії, знищуючи засідки російських найманців. Герої не просто врятували свої життя — вони зберегли велику кількість дорогої бойової техніки» — написав наступного дня журналіст Юрій Бутусов[3].

Після відпочинку, доукомплектування та відновлення боєздатності батальйон Драпатого повернувся в зону бойових дій у район Волновахи, а Михайла Васильовича відправили на навчання в Національний університет оборони України імені Івана Черняховського, йому було присвоєне звання підполковника. Втім, він згодом перевівся на заочну форму навчання і повернувся в зону АТО — у складі 30-ї окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський), де до кінця літа 2016 року служив на посаді начальника штабу — першого заступника командира бригади[4].

У серпні 2016 року призначений командиром 58-ї окремої мотопіхотної бригади (Конотоп), яка на той час виконувала завдання в Авдіївці та Ясинуватському районі Донецької області.

У червні 2017 року успішно закінчив навчання в Національному університеті оборони України імені Івана Черняховського з дипломом магістра[5].

З липня 2017 року командир бригади безпосередньо в зоні проведення АТО здійснює керівництво діями 58 ОМПБр в районі Бахмутської траси.

У квітні 2019 року достроково присвоєне чергове військове звання — полковника[6]. У серпні 2019 року передав 58-му бригаду іншому командиру та розпочав дворічне навчання слухачем Національного університету оборони України імені Івана Черняховського[7].

Факти з життя

  • Вагомий вклад підполковника Драпатого у справу захисту Батьківщини привернув увагу Слідчого комітету Російської Федерації, яка підтримує терористів, — в СК РФ стосовно українського офіцера Драпатого відкрито справу[8].

Нагороди

  • Хрест бойових заслуг (27 липня 2022) — за визначні особисті заслуги у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народу, вірність військовій присязі[9]
  • Орден Богдана Хмельницького І ст. (21.07.2022) — нагороджений Указом Президента України № 523/2022, за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[10].
  • Орден Богдана Хмельницького ІІ ст. (15.03.2018) — нагороджений Указом Президента України № 67/2018, за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[11].
  • Орден Богдана Хмельницького III ст. (22.08.2016) — нагороджений Указом Президента України № 339/2016, за особистий внесок у зміцнення обороноздатності Української держави, мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені під час бойових дій та при виконанні службових обов'язків[12].
  • Недержавна відзнака Орден «Народний Герой України» (наказ № 14, 26.03.2016)[13][14].
  • Відомча заохочувальна відзнака Міністерства оборони України «Вогнепальна зброя», вручена 25.11.2017 Міністром оборони України, під час його поїздки в зону АТО[15].

Примітки

Шаблон:Примітки

Посилання

Інтерв'ю

Шаблон:Учасники РУВ

  1. ↑ https://www.0629.com.ua/news/1263699

  2. ↑ Сухопутні війська ЗСУ. 72-га окрема гвардійська механізована Червоноградсько-Київська бригада
  3. ↑ https://censor.net.ua/resonance/297128/oni_prorvalis_geroi_sektora_d_vyshli_iz_okrujeniya

  4. ↑ Україна повинна знати своїх героїв!
  5. ↑ Вітаємо побратима. Від щирого серця вітаю Народного Героя України підполковника Михайла Драпатого з закінченням Національного університету оборони України ім. Черняховського
  6. ↑ https://www.facebook.com/58OMPBr/posts/2191096764305925

  7. ↑ https://konotop.city/read/blog/41819/u-58-ompbr-nezabarom-bude-novij-komandir-legendarnij-mihajlo-drapatij-vidpravivsya-na-navchannya

  8. ↑ Порушено кримінальну справу — ДСУ СК РФ, 28 листопада 2016 Шаблон:Ref-ru
  9. ↑ Шаблон:УПУ
  10. ↑ Шаблон:УПУ
  11. ↑ Шаблон:УПУ
  12. ↑ Шаблон:УПУ
  13. ↑ http://konotop.in.ua/novosti/ostann-novini/geroyi-nashogo-chasu-mihaylo-drapatiy-yakiy-sogodni-komanduye-58-yu-motopihotnoyu-brigadoyu-maye-orden-narodnogo-geroya-ukrayini/

  14. ↑ Його прізвищем вчора також поповнися список народних героїв України // facebook 30-ї ОМБр, 27 березень 2016
  15. ↑ Сьогодні з візитом до 58 ОМПБр завітав Міністр оборони України Степан Полторак разом з керівником АТО Михайлом Забродським // facebook 58 омпбр, 25 листопада 2017
Отримано з http://xn--80aophh.xn--j1amh/index.php?title=Драпатий_Михайло_Васильович&oldid=23312