-
Казирід Анатолій Миколайович
| Казирід Анатолій Миколайович | |
|---|---|
 СержантШаблон:Категорія тільки в статтях | |
| Шаблон:Wikidata/p373 |
Казирід Анатолій Миколайович (1972—2022) — сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Життєпис
Казирід Анатолій Миколайович народився 31 березня 1972 року в мальовничому селі Кустолові Кущі, Кобеляцького району, Полтавської області у родині Казиріда Миколи Івановича та Мирошніченко Людмили Петрівни. Був найстаршим сином в багатодітній сім'ї, мав меншого брата Віктора та сестер Тетяну і Валентину. Після смерті матері в 1984 році Анатолій став помічником для тата. Щодня няньчився з братом та сестрами та допомагав по господарству. Був «майстер на всі руки». Навчався малий Анатолій в Кустолово — Кущівській 3ОШ І-ІІ ступенів. Після завершення почав навчатися в Білицькій вечірній школі і одночасно проходив стажування в Білицькому цукровому заводі, згодом отримав професію слюсаря.
3 1990—1992 рік проходив строкову службу на Далекому Сході в підрозділі морської піхоти. Після завершення строкової служби повернувся на Батьківщину.
В 1992—1993 році навчався в Полтавському професійному ліцею за спеціальністю «Газоелектрозварювальника».
Влітку 1994 року одружився. 11 листопада 1994 року народився син Михайло. В цей час працював слюсаром в Білицькому цукровому заводі.
3 2002 по 2005 рік працював майстром в Білицькому молочноконсервному комбінаті. З осені 2005 року починає знову працювати в Білицькому цукровому заводі.
В серпні 2014 року пішов за контрактом до Збройних Сил України. До початку повномаштабного наступу російської армії 24.02.2022 року знаходився в зоні АТО і ООС на посадах — розвідник розвідувальної роти 17-ї танкової бригади; командир бойової машини командир відділення штурмової роти 46 окремого штурмового батальйону (раніше добровольчий батальйон «Донбас») 54 бригади.
Сержант Анатолій мав позивний Башкір, був прикладом справжнього та мужнього чоловіка, який ніколи не залишав побратимів в біді. Зарекомендував себе, як відважний воїн, його незламний дух і віра в краще давала надію для знайомих і рідних, що Україна скоро переможе.
За життя був нагороджений відзнакою-медаллю «За особливу службу ІІІ ступеню» від 18.08.2020 р., «За участь в антитерористичній операції», пам‘ятним нагрудним знаком НГШ-ГК ЗСУ «Учасник АТО».
Все життя Анатолій турбувався про рідних, підтримував теплі, дружні стосунки із братом та сестрами. Щорічно приїздив у відпустку до рідного села у батьківську хату в якій мешкала його найменша сестра Валентина і племінниця Анастасія. У вільний час любив рибалити — це було його хоббі з дитинства.
8 березня 2022 року під час бойового зіткнення з російським агресором в Донецькій області Волноваського району в селі Степне отримав поранення несумісне з життям. За мужність та проявлений героїзм в сутичках з ворогом був нагороджений ордером «За мужність» III ступені (посмертно). Похований в рідному селі, на місцевому кладовищі.