Козлов Микола Володимирович

Матеріал з Разом
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Козлов Микола Володимирович
UA-OF3-MAJ-GSB-H(2015).png МайорШаблон:Категорія тільки в статтях
Шаблон:Wikidata/p373

Шаблон:Однофамільці Шаблон:Тезки Мико́ла Володи́мирович Козло́в (24 липня 1953, м. Кізел, Пермська область, РСФСР — 23 травня 2014, с. Карлівка, Мар'їнський район, Донецька область, Україна) — майор у відставці, український військовик, учасник російсько-української війни.

Життєвий шлях

З 1980 року родина проживала в селищі Білозерське Донецької області. Працював шахтарем на шахті, де робив і його батько. Чемпіон Донецької області серед юніорів з боксу. Призваний на строкову службу, після демобілізації вступив до Московського вищого прикордонного командного училища. Служив у прикордонних військах, у Грузинській РСР, начальник прикордонної застави, Ахалціхський загін, здійснив кілька затримань, аж до 1990-х — південноосетинської війни 1991—1992. Після звільнення з військової служби, проживав з родиною у Запорізькій області, де з 1960-х років мешкали його батьки.

Війна

Коли на Майдані почали розстрілювати людей, Микола Володимирович не повірив та вирушив до Києва особисто в усьому пересвідчитися. 20 лютого був на Майдані, виносив поранених, доносив покришки. Побачене стало для нього одкровенням:


Для росіянина, колишнього радянського офіцера Миколи Козлова анексія Росії в Криму стала справжнім шоком. Доброволець, якого у військкоматі — не взяли, пішов в добровольчий батальйон, де виконував обов'язки начальника штабу батальйону територіальної оборони Донецької області «Донбас» (на той час батальйон не входив до складу ЗСУ чи Нацгвардії). Псевдо «Матвій» — взяв на честь свого діда по матері Матвія Шатрова, котрий загинув у боях за Ленінград в часи Другої світової війни.

На передовій — з 8 травня 2014 року. У складі взводу з 25 бійців, вранці 23 травня 2014 року, пересуваючись колоною з легкових автомобілів та мікроавтобусів, зі стрілецьким озброєнням біля с. Карлівка Марьїнского району Донецької області, потрапили в засідку терористів батальйону «Восток» чисельністю 100 осіб і прийняли бій. Терористи з числа колишніх кримських «беркутівців» та чеченців, на трьох БТР, були озброєні крупнокаліберними кулеметами та гранатометами. В ході бою, терористам постійно прибувало підкріплення з м. Донецька та їх кількість була доведена — до 300 чоловік. Згідно повідомлень Семена Семенченка, батальйон «Донбас» втратив 5 чоловік загиблими та 6 — пораненими. Терористи — 11 загиблими, 6 — пораненими[1].

Будучи важкопораненим, практично знерухомленим — 5 кульових та 1 осколкове поранення (у тому числі, в шию та хребет, прострелені обидві ноги), майор Козлов прикривав відхід товаришів, загинув у бою з терористами, перед смертю встигнув зателефонувати до дружини та оповів: «Прощай». Тоді ж загинули Олег Ковалишин («Рейдер»), Василь Архіпов («Дід»), Олексій Мірошниченко («Федір») та Денис Рябенко («Рябий»), ще п'ятеро бійців зазнали поранень.

Без Миколи Володимировича залишилися дружина, донька Олена, два сини — Михайло та Павло. Павло Миколайович Козлов — молодший сержант, військовослужбовець 25 ОПДБр, зазнав поранення під час одного з боїв, батько ще за життя застав нагородження сина орденом «За мужність».

Похований в с. Вищетарасівка, Томаківський район Дніпропетровської області.

Нагороди

Примітки

Джерела

Шаблон:Учасники РУВ