Кіпіані Вахтанг Теймуразович

Матеріал з Разом
Перейти до навігації Перейти до пошуку


Вахта́нг Теймура́зович Кіпіа́ні (Шаблон:Lang-ka; Шаблон:Н, Тбілісі, Грузинська РСР[1]) — український журналіст, публіцист, письменник, історик грузинського походження.[2][3] Головний редактор Інтернет-видання «Історична Правда», однойменного тележурналу, викладач магістерської програми з журналістики Українського католицького університету у Львові та кафедри PR у Національному університеті «Києво-Могилянська академія», засновник Музею-архіву преси. Заслужений журналіст України (2005).

Біографія

Батько, Теймураз Кіпіані був енергетиком, за національністю грузин. Мати Тамара має вірменське та ерзянське коріння, родом з Новоросійська, займалася шиттям. За деякий час після народження сина батьки розлучилися і матір з Вахтангом повернулася до Новоросійська. Тут з 1978 по 1980 він навчався у школі, потім мати вдруге взяла шлюб і у грудні 1980 року сім'я переїхала до Києва[4].

У Києві Вахтанг Кіпіані продовжив навчання спочатку в середній школі № 119, потім у школі № 120, тут і вивчив українську мову[4]. Після закінчення школи 1989 року вступив до Миколаївського державного педагогічного інституту на історичний факультет. Закінчив 1994 року за спеціальністю «Вчитель історії та правознавства». У 1993—1995 працював викладачем в Українській педагогічній гімназії № 5 Миколаєва. Під час навчання (1989—1995) брав участь в іграх КВН у складі збірної команди Миколаєва «Діти Прибужжя»[1].

У 1997 році Вахтанг одружився з Тетяною Кіпіані. Вони виховують трьох дітей: дочку Тамару (1998), синів Іларіона (2001) та Давида (2006)[5].

Професійна діяльність

Професійну діяльність розпочав у Миколаєві, коли ще був студентом. Його першою публікацією стала стаття, надрукована 1990 року в підпільному виданні Народного Руху «Чорноморія»[6]. У 1992 році він обійняв посаду головного редактора газети Миколаївської обласної організації УРП «На сторожі». Потім спробував новий напрямок діяльності, працював майже рік на телебаченні, з червня 1994 до березня 1995, — редактором, ведучим та автором програм телеканалу «Миколаїв»[1]. Після цього знов повернувся до друкованих ЗМІ і до травня 1996 року був кореспондентом «Новой николаевской газеты», а також позаштатним оглядачем редакцій «УНІАН-політика», «УНІАН-суспільство». Потім був призваний на строкову службу в Збройних силах України, проходив її у Центральній телерадіостудії Міністерства оборони України, здобув звання молодшого сержанта. Звільнившись у травні 1997[1], залишився працювати у Києві.

Свою подальшу професійну діяльність Вахтанг Кіпані пов'язав із ЗМІ[1][7][8]:

  • газета «Україна молода» (червень 1997 — липень 1998) — кореспондент відділу політики, парламентський кореспондент
  • телеканал «Новий» (липень 1998 — березень 1999) — випусковий редактор
  • ТО «Телефабрика» (березень 1999 — листопад 1999) — головний редактор інформаційно-аналітичної групи, редактор щоденної телепрограми «Питання дня»
  • газета «Київські відомості» (грудень 1999 — листопад 2001) — оглядач відділу політики
  • телеканал «1+1» (листопад 2001 — вересень 2004) — випусковий редактор програми «ТСН»
  • телеканал «1+1» (літо 2002 — вересень 2005) — головний редактор і ведучий програми «Подвійний доказ»
  • телеканал «К1» (жовтень 2005 — травень 2006) — випусковий редактор програми «Один тиждень»
  • журнал «Фокус» (червень 2006 — липень 2007) — головний редактор
  • телеканал «Інтер» (липень 2007 — травень 2008) — шеф-редактор проекту «Великі українці», ведучий фільму про Степана Бандеру
  • телеканал «ТВі» (лютий 2009 — листопад 2009) — заступник головного редактора
  • журнал «Главред», фонд «Демократичні ініціативи» (лютий 2009 — грудень 2009) — керівник проекту «Перша сотня»
  • телеканал «Перший національний» (грудень 2009 — січень 2010) — ведучий передвиборчих дебатів — президент-шоу «Українська рулетка»
  • телеканал «ТВі» (травень 2012 — грудень 2012) — ведучий програми «Підсумки з Вахтангом Кіпіані»
  • інтернет-проект «Владометр» (з вересня 2010 — грудень 2012) — головний редактор
  • інтернет-видання «Історична Правда» (з вересня 2010 — дотепер) — головний редактор
  • ведучий програми «Історична правда з Вахтангом Кіпіані» — телеканал «ZIK» (з березня 2013 — 14 червня 2019), з 8 вересня 2019 року — на телеканалі «Еспресо».

Викладацька діяльність

З 2010 є викладачем магістерської програми з журналістики Українського католицького університету. До його наукових інтересів належать: передвиборна агітація, історія самвидаву, дисидентського руху та політичного екстремізму, нові медіа[5][9].

Видавнича діяльність

«Справа Василя Стуса»

Автор та упорядник книг:

  • «Зродились ми великої години…» ОУН і УПА. Бібліотека «Історичної правди» / Укл. та передмова Вахтанга Кіпіані. — Харків: Vivat, 2016. — 303 с.[10]
  • Війна двох правд. Поляки та українці у кривавому XX столітті. Бібліотека «Історичної правди» / Укл. Вахтанг Кіпіані. — Харків: Vivat, 2017. — 320 с.
  • Друга світова. Непридумані історії. (Не) наша, жива, інша / Укл. Вахтанг Кіпіані. — Харків: Vivat, 2018. — 304 с.
  • Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР. Бібліотека «Історичної правди» / Укл. Вахтанг Кіпіані. — Харків: Vivat, 2019. — 688 с.[11] Книга про українського поета-дисидента Василя Стуса, яку Віктор Медведчук намагався заборонити через суд[12].
  • Країна жіночого роду / Укл. Вахтанг Кіпіані. — Харків: Vivat, 2021. — 304 с. У книзі зібрано інтерв'ю, свідчення, архівні документи й довідки про визначних жінок України XX століття, які з'являлися на ресурсі «Історична правда».

Громадська та політична діяльність

Вахтанг Кіпіані. 2011
Зустріч з читачами 2021

Зі студентських років Вахтанг Кіпіані почав вести активну громадську діяльність:

Також він був членом декількох політичних партій та об'єднань[1]:

У квітні 1996 Вахтанг Кіпіані брав участь у виборах до Верховної Ради України (Центральний виборчий округ № 287, Миколаївська область) — здобувши 15,9 % голосів підтримки, він посів третє місце[13].

У 2006 балотувався до Верховної Ради України за списком виборчого блоку «Пора-ПРП», який не набрав достатньої кількості голосів і до парламенту не пройшов[14].

На виборах 2014 року до Київської міської ради він балотувався у багатомандатному окрузі від політичної партії «Нове життя», п'ятим у партійному списку[15] — депутатом не став, оскільки виборчим списком ця політична сила здобула лише три мандати[16].

Вахтанг Кіпіані захоплюється колекціонуванням самвидаву, газет і передвиборних матеріалів. Збирати колекцію журналіст почав 1984 року, з періодичних видань Радянського Союзу, з часом додав також пресу народів, які проживали на території СРСР та видання діаспори[17]. Колекція налічує понад 32 тисячі найменувань різних видань і складає, в цілому, понад 150 тисяч примірників[18], багато з яких є рідкісними та унікальними. Для ознайомлення з ними Вахтанг Кіпіані організовує тематичні виставки[17][19]. У 2015 р. на основі зібрання створено Музей-архів преси у Києві.

Нагороди та відзнаки

Досягнення Вахтанга Кіпіані відзначені низкою нагород[1][5][20]:

Примітки

Посилання

Шаблон:Вікіпосилання

Шаблон:Бібліоінформація Шаблон:Премія імені Георгія Ґонґадзе Шаблон:Дослідження історії України

  1. ↑ 1,0 1,1 1,2 1,3 1,4 1,5 1,6 1,7 http://www.kipiani.org/author.cgi

  2. ↑ https://rozmova.wordpress.com/2020/05/27/vakhtang-kipiani-2/

  3. ↑ http://www.pravda.com.ua/articles/2006/02/17/3065481/

  4. ↑ 4,0 4,1 Шаблон:Стаття
  5. ↑ 5,0 5,1 5,2 http://nove-zhittja.org.ua/pro-partiyu-nove-zhyttya/kipiani-vahtang-tejmurazovich/

  6. ↑ Шаблон:Стаття
  7. ↑ http://ua.linkedin.com/pub/vakhtang-kipiani/5/104/b37

  8. ↑ http://www.telekritika.ua/news/2013-03-01/79594

  9. ↑ http://journalism.ucu.edu.ua/staff/125/

  10. ↑ https://vivat-book.com.ua/product/zrodilis-mi-veliko-godini-oun-upa-storichna-pravda

  11. ↑ https://vivat-book.com.ua/product/sprava-vasilya-stusa

  12. ↑ https://hvylya.net/news/digest/medvedchuk-pytaetsja-cherez-sud-zapretit-knigu-o-pisatele-stuse.html
  13. ↑ 13,0 13,1 13,2 http://static.rada.gov.ua/intranet/ukrzmi/human/0070649.htm

  14. ↑ Шаблон:Постанова ЦВК
  15. ↑ http://nove-zhittja.org.ua/

  16. ↑ Шаблон:Стаття
  17. ↑ 17,0 17,1 http://life.pravda.com.ua/travel/2008/10/20/9340/

  18. ↑ http://varosh.com.ua/uzhgorod/post/ludyshow/vahtang-kipiani-yake-b-misto-mi-ne-lyubili-povertamos-tudi-de-potribni#.U3NFX_l_tu4

  19. ↑ http://ipress.ua/articles/vahtang_kipiani_maydan_vytvoryv_svoi_zmi_58055.html

  20. ↑ Шаблон:УПУ
  21. ↑ https://zik.ua/tv/project/istorychna-pravda/

  22. ↑ http://pen.org.ua/award/premiya-imeni-georgiya-gongadze/

  23. ↑ Допис у фейсбуці Вахтанга Кіпіані про отримання ним Нагрудного знаку «Знак пошани», 12 грудня 2022
Отримано з http://xn--80aophh.xn--j1amh/index.php?title=Кіпіані_Вахтанг_Теймуразович&oldid=29704