-
Михальський Тарас Романович
| Тарас Романович Михальський | |
|---|---|
 СолдатШаблон:Категорія тільки в статтях | |
| Шаблон:Wikidata/p373 |
Шаблон:Otherpersons Тара́с Рома́нович Миха́льський (26 вересня 1980, м. Збараж Тернопільської області — 19 жовтня 2014, с. Сміле Слов'яносербського району Луганської області) — український військовик, оператор-навідник БМП 24-ї окремої механізованої бригади.
Життєпис
Закінчив Збаразьку ЗОШ № 3 зі «срібною» медаллю та з відзнакою юридичний факультет ТНЕУ.
Останні 5 років Тарас Михальський жив у Гайсині на Вінниччині, де займався бізнесом. Був активним учасником подій на Майдані в Києві, в тому числі і 18—20 лютого. Влітку 2014 року добровольцем пішов служити у ЗСУ. 21 серпня прибув на полігон у Новояворівськ. Добровольцем пішов боронити Україну. З початку вересня виконував бойові завдання на блокпості біля Трьохізбенки на Луганщині.
За деякий час до того Володимир Голоднюк (батько Устима Голоднюка) у Штабі національного спротиву в м. Збаражі екіпірував двох добровольців, які збирались на Схід. Один із них, боєць козацької статури — Тарас Михальський[1].
Створити власну родину Тарас, на жаль, не встиг. Піклувався про племінників Олександра та Настю — дітей брата Івана.
Зі спогадів друга Романа Токарчука з Гайсина Вінницької області:[2] Шаблон:Цитата
Воїни з 24-ї механізованої бригади
Загинув Шаблон:Дата на «Бахмутській трасі» під час відбиття спроби прориву російських збройних формувань поблизу с. Сміле, коли разом із іншими військовослужбовцями їхав виручати бійців 32-го блокпосту, оточеного сепаратистами. БМП-2, в якій був Тарас, йшла третьою нашій колоні — попереду були БТР і танк. Дорогою поблизу села Сміле сепаратисти почали обстрілювати колону. Знищили спочатку БТР і танк, а потім протитанкова ракета влучила в бойову машину, всередині якої був Тарас, водій-механік і ще один боєць.
Після бою тіло не вдалось вивезти. Сепаратисти не віддавали останків загиблих бійців, прикопали їх з наміром виміняти, але згодом віддали. 28 жовтня з табличкою на хресті «неопізнаний солдат номер 325» його було поховано разом з іншими невідомими загиблими бійцями на цвинтарі у Старобільську на Луганщині. У січні упізнаний серед похованих за експертизою ДНК. Тіло земляка-героя допомогла знайти збаражанка Олена Дрібніцова, яка з дитинства товаришувала з Тарасом.
Зустрічали Героя у Збаражі ввечері 31 січня, після чого труну з тілом перевезли в церкву Успіння Пресвятої Богородиці. Поховали Тараса Михальського 2 лютого 2015 року поряд із могилою Героя України Устима Голоднюка. Чин похорону здійснив архієпископ Тернопільський, Кременецький і Бучацький Нестор у співслужінні з настоятелем Свято-Троїцького духовного центру м. Тернополя отцем Анатолієм Зінкевичем, настоятелем церкви Успіння Пресвятої Богородиці отцем Романом Сливкою та кількома десятками священиків церков Збаража і Збаразького району.
Панахида у Свято-Успенській церкві м. Збаража
Орден «За мужність» вручають батькові Тараса
Похоронна процесія біля Свято-Успенської церкви
Похоронна процесія на вул. Грушевського
Панахида на цвинтарі
Молоді збаражани з портретом Тараса
Відзнаки
- Орден «За мужність» ІІІ ступеня — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі (посмертно)[3]. Орден сина батькові вручив т. в. о. заступник обласного військового комісара Анатолій Єднак у Свято-Успенській церкві 2 лютого 2015 року.
- Орден «За Україну, за її волю» Спілки бійців і волонтерів АТО «Сила України» — за мужність, самовідданість та зразкове виконання службових обов'язків, проявлені в боротьбі за незалежність України під час проведення АТО на Сході України[4].
- Звання «Почесний громадянин міста Збаража» — за незламність духу у відстоюванні національної ідеї, героїзм і самопожертву під час проведення антитерористичної операції на Сході України, який віддав своє життя в ім'я Вільної Незалежної України (посмертно, 29 квітня 2015 року, Збаразька міська рада)[5].
- почесний громадянин Тернопільської області (21 грудня 2022, посмертно)[6].
Див. також
Примітки
Джерела
- Рідні Тараса Михальського вірять, що він живий // «20 хвилин Тернопіль», 23 жовтня 2014
- 34-річний збаражанин загинув у зоні АТО ще три місяці тому // За Збручем, 26 січня 2015
- Світлана Боднар. Збаражанин Тарас Михальський поповнив лави Небесного війська // Народне слово, 27 січня 2015
- Світлана Боднар. Воїна Тараса Михальського в свої обійми прийняла рідна земля // Народне слово, 3 лютого 2015
Посилання
- «У Тараса було підвищене почуття справедливості», — кажуть у Збаражі про земляка // 7 Днів-Україна, 2 лютого 2015
- ↑ Headquarters of National Resistance / Штаб Національного Спротиву / Штаб Национального Сопротивления // BABYLON'13, 1 вересня 2014
- ↑ Світлана Боднар. Воїна Тараса Михальського в свої обійми прийняла рідна земля // Народне слово, 3 лютого 2015
- ↑ Шаблон:УПУ
- ↑ Ірина Сиско. У День Державного Прапора збаразькі бійці отримали медалі та ордени від українського народу // Народне слово. — 2015. — 26 серпня.
Наталія Тарнавська. Народними нагородами у Збаражі вшанували Героїв сучасності (фото) // Терен. — 2015. — 26 серпня. - ↑
http://www.zbarazh-rada.gov.ua/zbarazka-miska-rada-prysvojila-zahyblomu-na-luhanschyni-bijtsyu-tarasu-myhalskomu-zvannya-pochesnyj-hromadyanyn-mista-zbarazha-posmertno/
- ↑ Рідні матимуть по 65 тисяч: 10 військових отримали звання «Почесний громадянин Тернопільської області» // Тернополяни. — 2022. — 21 грудня.