Неживий Микола Миколайович

Матеріал з Разом
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Шаблон:Інші значення

Неживий Микола Миколайович
UA-OR5-SGT-GSB-H(2015).png СержантШаблон:Категорія тільки в статтях[1]
Шаблон:Wikidata/p373

Неживий Микола Миколайович (16 вересня 1961, Перчунове[2] — 8 квітня 2019, Авдіївка, Донецької області, Україна) — військовослужбовець 93-ї бригади «Холодний Яр», позивний «Механ»[3].

Біографія

Військова служба Миколи почалася в 2014 році, — він продав свою власну автівку, купив спорядження і пішов добровольцем в батальйон «Айдар». «Маша, хто, коли не я?!» — сказав дружині. Брав участь в боях за Донецький аеропорт. 23 квітня 2015 року підписав контракт з 93 окремою механізованою бригадою, — займав посаду навідника оператора кулеметного взводу. Неодноразово отримував поранення, контузії, але відсутнім на передовій залишався недовго, — практично завжди був в строю. Бої в районі Бутівки, Опитне, Водяне, Мар'їнка, Авдіївка. Потім Луганщина, — зокрема, Кримське. З 29 липня 2016 року під час ротації 93 бригади, переводиться в 54 окрему механізовану бригаду старшим механіком-водієм. Його бойовий шлях пройшов і через позиції Зеніту, Спартака та Ромашки. Брав участь в боях на Світлодарській дузі. 14 липня 2017 року, коли їх вивели на ротацію, перевівся інструктором 46 окремого батальйону спеціального призначення «Донбас-Україна», — сектор М, Чемерлик, маріупольський напрямок. 6 січня 2018 року, коли бригаду вивели з зони бойових дій, Микола звільняється зі Збройних сил України в званні сержанта для відновлення свого здоров'я[4]. Під час лікування йому постійно телефонують з передової задля порад і настанов: як зробити правильний розрахунок по стрільбі, як правильно замінувати чи розмінувати територію, як ставити чи знімати розтяжки, як ремонтувати Беху, Дашку… Його не вистачало побратимам, — «Механ» завжди був першим, ніколи не підводив і завжди був потрібним, життєво необхідним. Він міг усе, він був досвідченим бійцем. Тому без нього було хлопцям важко.

Через отриману велику кількість контузій та поранень лікарі дали воїну 3 групу інвалідності. Змиритися з тим, що гинуть діти Микола не зміг. Не зважаючи на дану дружині обіцянку залишитися дома, в сім'ї, він 2 лютого 2019 року підписує контракт з 93-ю окремою механізованою бригадою «Холодний Яр» оперативного командування Схід[3]. Був найстаршим бійцем 93 омбр[4].

Загинув 8 квітня 2019 року у спостережному пункті позицій «Спартак» в результаті двостороннього бою внаслідок обстрілу з протитанкових ракетних комплексів поблизу Авдіївки[3] від осколкового поранення[5]. Побратими помстилися ворогу за смерть «Механа», котрий був для них усіх Батьком.

Прощання пройшло 11 квітня на Майдані Незалежності[3]. Похований на Алеї Слави в місті Хмельницькому[6].

Дружина, донька і три внучки втратили найкращого в світі чоловіка, батька та дідуся.

Міський голова Хмельницького Олександр Симчишин зазначив:Шаблон:Початок цитатиЯ добре пам'ятаю Миколу Миколайовича. Він часто заходив до нас у міську раду. Був свідомим патріотом. Не рвав на собі сорочку і не кричав про свої заслуги на кожному кроці — його любов до країни була абсолютно щирою. Він постійно був на передовій — заради своєї родини, заради свого міста, заради України. Його бойовий шлях вартий окремої книги, яка має бути написана[2]Шаблон:Кінець цитати

Нагороди та відзнаки

  • Медаль «Захиснику Вітчизни» (30.08.2015 Указ Президента серія 30 № 001333 від 20.08.2015)
  • Орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) (Указ Президента № 469/2019 від 27.06.2019)
  • Почесний громадянин міста Хмельницького[7] (рішення позачергової сесії міської ради від 26.09.2019)

Примітки

Шаблон:Ukr-mil-bio-stub Шаблон:Учасники РУВ