Овчарук Володимир Борисович

Матеріал з Разом
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Овчарук Володимир Борисович
UA-OF1b-LT-GSB-H(2015).png ЛейтенантШаблон:Категорія тільки в статтях
Шаблон:Wikidata/p373

Шаблон:Однофамільці Володи́мир Бори́сович Овчару́к (Шаблон:Н 8 вересня 1979, с. Велика Кужелева, Дунаєвецький район, Хмельницька область, Українська РСР, СРСР — Шаблон:Пом 22 травня 2014, поблизу смт Ольгинка, Волноваський район, Донецька область, Україна) — лейтенант Збройних сил України. Командир взводу 3-го батальйону 51-ї окремої механізованої бригади.

Біографія

Народився Володимир Овчарук 8 вересня 1979 року в селі Велика Кужелева Дунаєвецького району. Коли йому виповнилось 3 роки, сім'я переїхала у сусіднє село Лисець. Ще з дитинства захоплювався технікою, тому після закінчення місцевої школи вирішив продовжити навчання в Новоушицькому технікумі механізації. Після закінчення технікуму працював у місцевому колгоспі бригадиром тракторної бригади. Пізніше продовжив навчання у Хмельницькому національному університеті на механічному факультеті.[1][2] Під час навчання в університеті висловив бажання навчатись також на військовій кафедрі. Відбір на кафедрі був дуже суворий, але як відмінник і громадський активіст Володимир пройшов відбір, і після навчання отримав звання молодшого лейтенанта. По закінченні університету деякий час працював у приватного підприємця, а пізніше зайнявся власним бізнесом із ремонту сільськогосподарської техніки, придбав квартиру в обласному центрі, разом з дружиною виховував двох дітей.

З початком російської збройної агресії як офіцер запасу був мобілізований до лав Збройних сил України та направлений для проходження служби у 51-у механізовану бригаду, дислоковану у Володимирі-Волинському. Призначений командиром взводу 3-го механізованого батальйону. Володимир мав вибір, чи призиватись до Збройних сил, але на вмовляння рідних відповів: «Як я буду потім дивитись в очі своїм дітям, як поясню свій вчинок?». Після нетривалого навчання на Львівському та Рівненському полігонах підрозділ перевели на Донеччину. Щоб не хвилювати рідних, Володимир їм повідомив, що їх перевели у Дніпропетровську область.[1]

Після прибуття у Волноваський район підрозділу було поставлене завдання розбити блокпост поблизу залізничної станції Велико-Анадоль в смт Ольгинка. Зі слів очевидців, хоча українські військовослужбовці намагались налагодити контакт із місцевим населенням, у село солдатів не пустили, і вони вимушені були ночувати просто неба, у лісосмузі біля дороги.[3]

Між 4 та 6 годинами ранку 22 травня 2014 року блокпост № 10 був атакований проросійськими сепаратистами «ДНР», які під'їхали до позицій української армії на інкасаторських машинах[4], та почали несподіваний масований обстріл із вогнепальної зброї, у тому числі з кулеметів, РПГ, мінометів, ПЗРК. В результаті обстрілу здетонував боєкомплект однієї із бойових машин, що призвело до збільшення людських втрат внаслідок вибуху.[5] У цьому бою Володимир Овчарук загинув разом із 15 своїми бойовими побратимами, серед яких був і комбат майор Леонід Полінкевич.[6] 14 жовтня в госпіталі від поранень помер 17-й боєць, Михайло Рибак.

27 травня Володимира Овчарука поховали в селі Лисець, де він виріс.[7] Удома залишились батьки, дружина та двоє дітей — син та донька.[1]

Вшанування пам'яті

4 червня 2015 року Указом Президента України разом із іншими бойовими побратимами, що загинули разом із Володимиром Овчаруком у бою під Волновахою, за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни».[8]

8 вересня 2014 року, у день 35 річниці з дня народження Володимира Овчарука, в селі Лисець відбулося відкриття меморіальної дошки «Ти — вічність в наших думах та серцях!» у пам'ять загиблого героя. Також у краєзнавчому музеї Лисецької ЗОШ відкрито експозицію, присвячену випускнику школи Володимиру Овчаруку, який загинув у бою за незалежність України.[9][1]

31 серпня 2015 року у стінах Хмельницького національного університету відбулось відкриття пам'ятного знаку «Героям Слава» на честь героїв Небесної Сотні та загиблих учасників АТО, серед яких двоє випускників Хмельницького університету — Володимир Овчарук та Валерій Дереш.[2]

У червні 2023 року на стіні Лисецької гімназії Дунаєвецької територіальної громади встановили пам'ятну дошку[10].

  • З 2016 року в Лисці існує вулиця Володимира Овчарука[11].
  • Почесний громадянин міста Хмельницького (посмертно)

Див. також

Примітки

Джерела

Шаблон:Учасники РУВ

  1. ↑ 1,0 1,1 1,2 1,3 Володимир Овчарук — герой села
  2. ↑ 2,0 2,1 Хмельницький національний університет. Літопис університету
  3. ↑ http://www.depo.ua/rus/life/pogibshie-geroi-ato-leonid-polinkevich-30-let-02062014170000
  4. ↑ http://ua.112.ua/golovni-novyni/chorniy-chetver-ukrayinskoyi-armiyi-pid-volnovahoyu-zaginuli-16-viyskovih-65860.html

  5. ↑ http://ua.korrespondent.net/ukraine/politics/3366863-minoborony-povidomylo-podrobytsi-sutychok-bilia-volnovakhy-i-rubizhnoho

  6. ↑ http://ua.112.ua/politika/kilkist-zagiblih-u-boyu-pid-volnovahoyu-zrosla-do-18-lyudey-66081.html

  7. ↑ http://ye.ua/news/news_16471.html

  8. ↑ Указ Президента
  9. ↑ ДУНАЄВЕЦЬКА РАЙОННА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
  10. ↑ https://suspilne.media/518783-v-odnij-iz-gromad-hmelniccini-trom-zagiblim-voinam-vidkrili-memorialni-doski/

  11. ↑ [1]
Отримано з http://xn--80aophh.xn--j1amh/index.php?title=Овчарук_Володимир_Борисович&oldid=15444