-

Сьогодні 21 листопада 2024 року. Як допомогти й отримати допомогу під час війни

Олекса Довбуш

Матеріал з Разом
Перейти до навігації Перейти до пошуку


Оле́кса (Добощук[1]) До́вбуш (, Печеніжин — Шаблон:ДС, с. Космач, Галицька земля, Руське воєводство, Річ Посполита) — український опришок, найвідоміший із опришківських ватажків у Карпатах.

Біографія

На підставі даних академіка Михайла Грушевського з'ясовано, що Олекса Довбуш народився у 1700 році у селищі Печеніжин.

Але, як стверджують краєзнавці Косівщини, народився він в селищі Яблунів, звідки і походить його матір МаріяШаблон:Джерело.

В історичних джерелах та фольклорі прізвище Довбуш звучить по-різному. У 1840 році К. В. Вуйціцький писав, що "названий був Довбуш для того, що його батько мав бути у війську «добошем» (барабанщиком). Такої думки дотримувалися й інші дослідники, хоч їхні припущення не підкріплені фактами.

Архівні документи свідчать, що батько Олекси, Василь Добош, «сидів у 1739 році з жінкою й дорослими дітьми в Печеніжині комірником у тамтешнього ґазди Гаврила Твердюка і не мав зовсім нічого, лише трохи овець. Ті вівці пас на полонинах Олекса Жолоб зі своїми вівцями і чередою громади Марківки».

Згодом (1739 рік) пастух Олекса Жолоб на запитання суддів у Станиславові відповідав, що «старий Довбуш мешкає в мого господаря Твердюка в комірному». У судових актах записано, що 26 липня 1739 року перед станиславівською судовою лавою «був ставлений і питаний господар іменем Гаврило Твердюк, у котрого в комірному мешкає Василь Добош».

Отже, Василь Добош належав до найбіднішої верстви сільського населення — комірників, які не мали навіть своєї хати. Олекса й Іван Довбуші пасли на полонинах батькових овець разом із вівцями селян Марківки, а вівці були «цілим маєтком їхнього батька, нічого іншого він не мав».

Файл:O Dovb.jpg

Зі судових матеріалів відомо, що Олекса мав брата Івана та дружину, яка була учасницею походів 1741–1745 років, імовірно, 1741 року перебувала в опришківському загоні, адже на суді шляхта запитувала в одного зі сподвижників Олекси, «де є жінка Довбуша».

«Зібрався собі Олекса, — мовиться в народному переказі, — і пішов розбивати тих панів, що хлопам кривду робили».

Перші згадки про виступи Довбуша знайдені в документах за 1738 рік. У тогорічних джерелах пишуть про нього як про опришка, який очолює загін. Припускають, що ватажок міг діяти й раніше, хоч це не зафіксовано в історичних матеріалах.

Упродовж 1738–1739 років Олекса Довбуш розгорнув діяльність навколо Печеніжинського ключа, а згодом і всього Покуття. Селяни інколи навіть шукали захисту в Довбуша, бо вже 1739 року на прохання одного селянина з Малих Лючок опришки боронили його перед братами.

Спочатку Олекса Довбуш діяв із братом Іваном. Вони ходили по всьому Покутті, не раз навідувалися в рідне село, а відходячи, залишали родичам грошову допомогу. Заходив інколи Олекса з братом і до печеніжинської корчми. Навесні 1739 року там сталася сутичка між Олексою й Іваном. На якому ґрунті вона виникла, невідомо, але в бійці один із опришків був убитий, а розгніваний Іван так ударив брата топірцем по нозі, що Олекса на все життя залишився викривленим.

Відтоді брати Довбуші назавжди розійшлися. Олекса залишився у Галицькій землі, а Іван подався на Бойківщину. Він діяв на Болехівщині, Самбірщині, Перемищині, навіть сягав Сяноцької землі.

Загони Довбуша діяли на Прикарпатті, робили походи в Перемишль, Дрогобич, Турку, на Закарпаття й Поділля.[2] Частина опришків переходила й на Запоріжжя.[3][2] Опришки О. Довбуша особливо активно діяли в Коломийському повіті влітку і восени 1738 року. Їхнім опорним центром стали околиці Яблунівського ключа. Його виступи набули масового характеру.

У 1740–1741 роках під натиском польських військ Довбуш змушений був залишити околиці Печеніжина і Яблунова, відступити на Верховину й втаборитися на Буковецькій полонині. Звідси знову почав нападати на шляхетські маєтки не лише на Коломийщині, а й на Буковині та Закарпатті.

За легендою, засновник хасидизму Баал Шем Тов якось допоміг опришкам на чолі із Довбушем сховатися від переслідувань шляхти. Вдячний Довбуш подарував рятівнику свою люльку, із якою той не розлучався.[4]

Розправа Довбуша з економами, лихварями, орендарями у 1738–1745 роках викликала серед простого люду симпатію. Селяни вважали Довбуша «своїм спасителем». 24 серпня 1745 року Довбуш був по-зрадницькому вбитий.[2]

Село Космач стало рідним для Довбуша. Однак місцевих господарів підкупили пани. Серед них був і Стефан Дзвінчук.

Уночі Довбуш із двома побратимами прийшли до його хати. Але той закрився й не пускав. Довбуш підважив двері. А Стефан упритул у нього вистрілив. Він ватажка поранив, і опришки відійшли. Вдень, за допомогою собаки, знайшли Довбуша недалеко в лісі. Він був закиданий гіллям.

Жандарми принесли його до корчми, де єврей перев'язав рану, щоб допитати. Олекса не захотів висповідатися, кажучи, що причастився ще перед тим, як став опришком. Його питали про знамениті скарби. Однак він розповів, що лежать скарби у Чорногорі, на полонині. Але де саме ніхто не дізнається.

Тримався Довбуш до останнього і невдовзі помер. За свідченнями очевидців, він був пораненим в плече або руку. Судячи з усього, рана була несмертельна, він помер від втрати крові.[5]

Після загибелі ватажка між шляхтою виникла суперечка: кожен хотів похвалитися перед гетьманом Потоцьким і коронною князівною Яблоновською, що саме з його допомогою виявлено «вірність і хвалебний вчинок», убивши відомого опришка.

У культурі

Опис стежки Довбуша в Карпатах

Його ім'я має 13-ий курінь УПЮ імені Олекси Довбуша.

Фольклор

Серед легенд і переказів чільне місце належить популярній народній баладі «Пісня про Довбуша»[6].

У кінематографі

У літературі

Багато літераторів описували подвиги Олекси Довбуша у літературі.[7][8]

  • «Страсний четвер» (1852) — перший в українській літературі роман про Олексу Довбуша написаний М. Устияновичем
  • «Довбуш, або Громовий топір і знахарський хрест» (1862) — перша в українській літературі поема про пригоди Довбуша, написана Ю.Федьковичем[9]
  • Петрії й Довбущуки (1910) — роман Івана Франка про пригоди Довбуша[10]
  • «Довбуш» (1920?) — роман Гната Хоткевича про пригоди Довбуша[11]
  • «Олекса Довбуш» (1933) — роман Григорія Смольського про пригоди Довбуша
  • «Довбуш» (1933, 1ша ред.) під назвою «Опришки» (1962, 2га ред.) — роман В. Гжицького про пригоди Довбуша[12]
  • «Довбуш» (1946) — поема Л. С. Первомайського про пригоди Довбуша[13]
  • «Довбуш» (1945) — роман Івана Єрофеїва про пригоди Довбуша[14]
  • «Олекса Довбуш. Таємниця Сили» (2020) — дитяча пригодницька повість Василя Карп'юка про Олексу Довбуша.
  • «Олекса Довбуш. Лігво Арідника» (2021) — дитяча пригодницька повість Василя Карп'юка про Олексу Довбуша.

Першими про опришківську тему в українській літературі звернулися діячі «Руської трійці», які в альманасі «Русалка Дністровая» опублікували історичну пісню «Гей попід гай зелененький». У рукописах І.Вагилевича залишилися «Пісні з життя опришків», «Дещо про опришків Карпатських гір», «Добощук», «Смерть Добощука». М.Шашкевич був перший з українських письменників, хто змалював опришківський рух у художньому творі — казці «Олена». Невелике оповідання «Бартка Довбуша» (? рік) про Довбушеві пригоди також написав ізраїльський лауреат Нобелівської премії з літератури Шмуель Агнон.

У опері та балеті

Довбушеві пригоди відобразилися і у музичних творах:[15]

  • «Хустка Довбуша» (1951) — балету на музику А. Кос-Анатольського (першу постановку здійснено у 1951 році).
  • «Довбуш» (1955). — опера С. Людкевича написана у 1955 році

Вшанування пам'яті

Див. також

Примітки

Джерела

Література

  • Всемирный биографический энциклопедический словарь. — М., 1998. — С. 249 Шаблон:Ref-ru

Шаблон:Вікіцитати

Посилання

Шаблон:Бібліоінформація

  1. ↑ http://www.umoloda.kiev.ua/print/84/45/35926

  2. ↑ 2,0 2,1 2,2 Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. Івано-Франківська область / Ред. кол. тома: Чернов О. О. (гол. редкол.), Бернацек Т. В., Васюта І. К., Владико Н. М., Гараць В. Й., Кайкан П. Ф., Калита В. Д., Кучеров М. К., Мельничук Я. С., Паркулаб В. М., Педашенко Г. М., Правдива Л. М., Синиця О. І., Столярчук В. Я., Сьома О. П., Федорів Є. В., Федорчак П. С., Хвостін М. П. (заст. гол. редкол.), Ясінський А. Л. (відп. секр. редкол.). АН УРСР. Інститут історії. — К.: Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1971. — 640 с. — С. 16
  3. ↑ В. В. Грабовецький. Антифеодальна боротьба карпатського опришківства XVI—XIX ст. — Львів, 1966. — С. 66–79, 82–142, 169
  4. ↑ https://ujew.com.ua/history/besht-i-dovbush-pervaya-ukrainsko-evrejskaya-koalicziya

  5. ↑ http://na-skryzhalyah.blogspot.com/2016/02/blog-post_87.html

  6. ↑ http://vikna.if.ua/news/category/if/2016/04/03/52039/view

  7. ↑ Таємниці українського Робіна Гуда. 4 вересня — День пам'яті легендарного ватажка карпатських опришків Олекси Довбуша ukrainianpeople.us, — 4 вересня 2017
  8. ↑ Грабовецький В. Легендарні опришки — лицарі Карпат (ХVІ-ХІХ ст.) в літописі та ілюстраціях: моногр. / В. Грабовецький ; ПНУ ім. В. Стефаника: Ін-т історії і політології ; Івано-Франків. історико-мемор. музей Олекси Довбуша. — 2-е вид., доп. — Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2008. — 463 с. : іл
  9. ↑ *Ю. Федькович також написав інші твори про пригоди Довбуша, такі як поезії «Дзвінка»; «Убогий леґінь», п'єсу «Довбуш» тощо
  10. ↑ М. Легкий. Роман Івана Франка «Петрії і Добощуки»: поетика, естетика, рецепція в критиці // Українське літературознавство. 2015. Вип. 79. С. 6-18.
  11. ↑ Перед написанням роману, у 1909 році Гнат Хоткевич також написав п'єсу «Довбуш» про ватажка опришників
  12. ↑ Волощук, Юлія. Поетика романної прози Володимира Ґжицького: автореферат дис. … канд. філолог. наук. наук. кер. І. М. Ліпницька ; М-во освіти і науки України ; Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова. — К., 2015. — 20 с.
  13. ↑ Л. С. Первомайський. Олекса Довбуш: Драматична поема. К. : Молодь, 1946. — 184 с.
  14. ↑ Єрофеєв І. Олекса Довбуш / І. Єрофеєв. — К. : Рад. письменник, 1945. — 99 с.
  15. ↑ Опришківство в літературі і народній творчості // Ходили опришки: Збірник / Упор. І. М. Сенька. — Ужгород: Карпати, 1983. — 384 с.
Отримано з http://xn--80aophh.xn--j1amh/index.php?title=Олекса_Довбуш&oldid=3694