-
Плаксюк Любов Олександрівна
| Любов Плаксюк Плаксюк Любов Олександрівна | |
|---|---|
 ЛейтенантШаблон:Категорія тільки в статтях | |
| Шаблон:Wikidata/p373 |
Шаблон:Однофамільці Шаблон:External media Любов Олександрівна Плаксюк — лейтенант Збройних сил України, учасниця російсько-української війни, що відзначилася у ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.
Життєпис
Молодший лейтенант Любов Плаксюк мріяла стати військовою ще під час навчання у загальноосвітній школі рідної Баранівки Новоград-Волинського району на Житомирщині. Але спочатку здобула у закладі вищої освіти фах вчителя історії та права, а потім ще й працювала рік з невеликим на посаді вчителя історії та правознавства на Житомирщині, поки не закрили її сільську школу[1]. Початок воєнні дії на Сході України знову нагадали про дитячу мрію. У 2016 році Любов Плаксюк підписала контракт. Почала працювати на посаді радіотелефоніста в 14-му батальйоні територіальної оборони «Черкаси». За кілька місяців її призначили командиром відділення. Згодом потрапила до артилерійської бригади імені генерал-хорунжого Романа Дашкевича. Згодом була призначена командиром відділення управління, виконувала обов’язки офіцера-психолога одного із самохідних дивізіонів артилерійської бригади. На початку листопада 2016 року потрапила в район проведення АТО. Перша ротація пройшла у бліндажах. На практиці освоїла артилерійські установки 152-мм дивізійної самохідної гаубиці 2С19 «Мста-С». Ще більше сподобався функціонал «Гіацинта-С». Жінка зробила дебютний постріл з неї на полігоні в Гончарівському на Чернігівщині[2].
Після цього Любов Плаксюк призначили командиром взводу управління самохідного артдивізіону «Гіацинтів-С» артилерійської бригади імені генерал-хорунжого Романа Дашкевича оперативного командування «Північ» Сухопутних військ ЗС України. Сама молодший лейтенант перед повномасштабним російським вторгненням в Україну мріяла очолити єдиний у ЗСУ дивізіон «Гіацинтів-С». Вона щодня продовжує вдосконалювати професійні навички, збагачує «кейс» знань. І вважає себе щасливою, бо з радістю йде на службу і з не меншим задоволенням проводить час з родиною[3].
На думку експертів часопису «Фокус» у жовтні 2020 року Любов Плаксюк увійшла до рейтингу «100 найвпливовіших жінок України за версією журналу Фокус» під № 60[4].
Родина
Батьки та 6-річний син[3].
Нагороди та відзнаки
- відзнака «Людина року – 2019» у номінації «Охорона та оборона» Баранівської міської об’єднаної територіальної громади[5];
- 60-е місце в рейтингу «100 найвпливовіших жінок України за версією журналу Фокус» 2020 року[4].
Нагороди
- орден Богдана Хмельницького III ступеня (2022) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[6].
Примітки
Джерела
- ↑
https://bilahata.net/pershyy-postril-navidnyka-harmaty-liubovi-plaksiuk/
- ↑
http://che.cn.ua/index.php/all-news/item/393-liubov-i-artyleriiski-kvitochky
- ↑ 3,0 3,1
https://armyinform.com.ua/2020/10/02/upershe-v-zsu-zhinka-oficzer-ocholyla-vzvod-upravlinnya-artdyvizionu-giaczyntiv/
- ↑ 4,0 4,1
https://focus.ua/rating/430865-100-samyh-vliyatelnyh-zhenshchin-ukrainy-po-versii-zhurnala-focus-2020/list/2267/lyubov-plaksyuk
- ↑
https://otg.mrada-baranivka.gov.ua/index.php/2018-04-16-21-24-06/1973-vidznaky-liudyna-roku-2019-vrucheno
- ↑ Указ Президента України від 9 квітня 2022 року № 224/2022 «Про відзначення державними нагородами України»