Портников Віталій Едуардович: відмінності між версіями

Матеріал з Разом
Перейти до навігації Перейти до пошуку
ua>InternetArchiveBot
(Виправлено джерел: 1; позначено як недійсні: 0.) #IABot (v2.0.9.2)
 
м (Імпортовано 1 версія)
(Немає відмінностей)

Версія за 16:58, 13 грудня 2022


Віта́лій Едуа́рдович По́ртников ( 14 травня 1967, Київ) — український публіцист, письменник і журналіст єврейського походження[1]. Оглядач Радіо Свобода та постійний автор аналітичних статей в українських виданнях на політичну і історичну тематику. Член Українського ПЕН[2].

Ранні роки та освіта

Почав друкуватися в 1983 році в латвійській газеті "Jūrmala", навчаючись у восьмому класі[3][4].

За його власним твердженням, не маючи можливості через обмеження для євреїв вступити в Київський університет[5], у 1985 році переїхав з Києва до Дніпропетровська та вступив на філологічний факультет Дніпропетровського університету, де провчився три курси[3][4]. У 1988 році перевівся на факультет журналістики Московського університету, який закінчив у 1990 році[4]. (Республіканські університети, які не мали факультетів журналістики, мали можливість направити 1—2 студентів філологічних факультетів на журфак МДУ з третього курсу на третій[5].) У 1992 році закінчив аспірантуру кафедри періодичної преси МДУ[6].

Кар'єра

З 1988 по 1992 рік співпрацював з київською газетою «Молодь України», один із перших радянських парламентських кореспондентів.

З 1989 року — оглядач заснованої в цей-таки час «Независимой газеты» (Москва), спеціалізувався на висвітленні проблем союзних республік і пострадянського простору, зокрема українсько-російських взаємин і становлення української державності. Був членом Спілки журналістів СРСР[7]. Залишив видання в 1995 році разом із групою журналістів, незгодних з передачею газети у власність структур, близьких до Бориса Березовського.

З 1990 року співпрацює з Радіо Свобода як кореспондент української служби радіостанції в Москві і є ведучим низки програм російської служби.

З 1994 року регулярно публікується в газеті «Дзеркало тижня» (Київ), де вів рубрику «Щоденники» (матеріали цієї рубрики зібрані в книжці «Богородиця у синагозі»). Публікувався також у виданнях «Русский телеграф», «Ведомости», «Время MN» (Москва), «День», «Корреспондент», «Деловая неделя» (Київ), «Бізнес і Балтія», «Телеграф» (Рига), «Эстония», «Postimees» (Таллінн), «Polityka», «Gazeta Wyborcza» (Варшава), «Белгазета» (Мінськ).

Пише також на теми, пов'язані з єврейством і Близьким Сходом: ще в радянський час співпрацював з журналом «Советиш геймланд» і газетою «Биробиджанер штерн», які виходили на їдиш. Провадив постійні рубрики у газеті «Вести» (Тель-Авів) та газеті «Еврейские новости» (Москва).

З червня 2006 по жовтень 2007 року шеф-редактор української щоденної газети «Газета 24» (у вересні-жовтні 2007 року — поєднував також з посадою головного редактора газети).

Вів також публіцистичні й інформаційно-аналітичні програми на кількох українських телеканалах, зокрема «Вікна у світ» і «Вікна-тижневик» на СТБ, «День сьомий» на ICTV, «VIP» на К-1. З 2009 по 2011 рік вів програму «Правда Віталія Портникова» на телеканалі ТВі[8]. У травні 2010 року став головним редактором ТВі[9]. З листопада 2013 веде програми на телеканалі Еспресо ТБ.

У 2013 році взяв активну участь в Євромайдані в Києві[10]. Входив до складу ради Всеукраїнського об'єднання «Майдан»[11]. У січні 2014 року Портников заявив, що проти нього і низки інших опозиційних українських журналістів готується провокація з боку російських спецслужб у зв'язку з масовими протестами в Києві і тимчасово переїхав до Варшави, звідки повернувся після політичних змін в Україні[12].

У липні 2015 року Віталій Портников став членом наглядової ради Національної суспільної телерадіокомпанії України як представник фракції «Народний фронт»[13], у жовтні 2017 року склав повноваження за власним бажанням[14].

У 2017 році у видавництві «Акта» вийшов перший художній твір — роман «Евора».

1 листопада 2018 року постановою Уряду Російської Федерації були введені санкції проти 322 громадян України, серед яких був і Віталій Портников[15].

Премії та нагороди

Лавреат премії Спілки журналістів України «Золоте перо» (1989), заохочувальної премії імені гетьмана Пилипа Орлика (1998), лавреат у категорії «Журналіст року» в щорічному конкурсі «Людина року». Лавреат премії імені Василя Стуса (2022)[16].

Книги

Публікації та інтерв'ю

Примітки

Посилання

Шаблон:У соціальних мережах

Шаблон:Commons

Шаблон:Бібліоінформація

  1. ↑ https://www.5.ua/polityka/portnykov-rozkazav-koly-hotovyi-balotuvatysia-u-prezydenty-honcharenko-rulyt-217026.html

  2. ↑ https://pen.org.ua/team/

  3. ↑ 3,0 3,1 http://vlaskor.net/news/54222.html

  4. ↑ 4,0 4,1 4,2 http://goldpages.com.ua/person/5630/
  5. ↑ 5,0 5,1 http://umoloda.kiev.ua/number/2023/211/72038/

  6. ↑ http://tvoygolos.narod.ru/personalia/15-p/portnikov.htm

  7. ↑ https://nv.ua/ukr/radio/apokrif/apokrif-avtorska-prohrama-serhija-rakhmanina-hist-vitalij-portnikov-efir-vid-05062018-2474327.html

  8. ↑ http://www.telekritika.ua/news/2011-04-18/62063
  9. ↑ http://korrespondent.net/business/mmedia_and_adv/1075195-portnikov-stal-glavnym-redaktorom-tvi
  10. ↑ Євромайдан переростає у Єврореволюцію? — ЗМІ (відео)
  11. ↑ https://news.liga.net/politics/news/novoe_obedinenie_maydan_prinyalo_rezolyutsiyu_polnyy_tekst

  12. ↑ https://www.svoboda.org/a/25239964.html

  13. ↑ https://stv.detector.media/kontent/movlennya/malazoniya_avrakhov_ta_portnikov_uviydut_do_naglyadovoi_radi_suspilnogo/

  14. ↑ https://www.nrada.gov.ua/vitalij-portnykov-vyhodyt-zi-skladu-naglyadovoyi-rady-suspilnogo-movnyka/

  15. ↑ https://www.bbc.com/ukrainian/news-46055190
  16. ↑ http://ipress.ua/articles/vitaliy_portnikov_otrymav_premiyu_imeni_vasylya_stusa_5_premiy_ukrainskogo_pen_yak_korysna_notatka_dlya_tyh_u_kogo_rozbigayutsya_ochi_u_knyzhkovyh_kramnytsyah_334433.html

Отримано з http://xn--80aophh.xn--j1amh/index.php?title=Портников_Віталій_Едуардович&oldid=2579