Серватюк Василь Миколайович

Матеріал з Разом
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Василь Миколайович Серватюк
Погон генерал-лейтенанта ЗСУ (2020) гор.svg Генерал-лейтенантШаблон:Категорія тільки в статтях
Шаблон:Wikidata/p373

Васи́ль Микола́йович Серватю́к (Шаблон:Н. 12 березня 1957, м. Українка, Кіровоградська область) — український військовик та дипломат. Генерал-лейтенант[1], доктор військових наук, професор. Надзвичайний і Повноважний Посол України у Таджикистані (з 16 травня 2019 до 6 жовтня 2021)[2][3].

Надзвичайний і Повноважний Посол України в Ісламській Республіці Афганістан за сумісництвом (з 15 червня 2020 до 6 жовтня 2021)[4][3].

З життєпису

1978 року закінчив Вище військове прикордонне училище ім. К. Ворошилова, 1987 року — Військову академію ім. М. В. Фрунзе.

Протягом 1978—1984 років проходив службу, Закавказький прикордонний округ — заступник начальника, начальник прикордонної застави.

У 1987—1992 роках — у Середньоазійському прикордонному окрузі, в тому числі у Афганістані. Цього часу займав посади начальника мотоманевреної групи, заступника начальника штабу, начальника штабу прикордонного загону.

У1992—1994 роках — начальник штабу Березинського прикордонного загону Прикордонних військ України, протягом 1994-2000-х — заступник начальника кафедри тактики та оперативного мистецтва, начальник кафедри, Національна академія Прикордонних військ України. У 2000—2003 роках працював заступником начальника штабу — начальник управління прикордонної служби штабу Прикордонних військ України.

З 2003 по 2011 рік — начальник відділу зі зв'язків з державними органами гендирекції по обслуговуванню іноземних представництв КМДА. За сумісництвом викладав в 2007—2010 роках — професор кафедри тактики Прикордонних військ, Військовий інститут Прикордонних військ Республіки Казахстан.

В 2011—2014 роках був завідувачем кафедри аеромобільних військ та сил спеціальних операцій, Національний університет оборони України. Як національний експерт входив до складу Міжнародної організації міграції з питань прикордонної безпеки та реформування прикордонного відомства у відповідності до стандартів ЄС. Член експертної ради МОН України з національної безпеки та спеціальних проблем оборони й оборонно-промислового комплексу, був членом спеціалізованих вчених рад Національного університету оборони України.

У листопаді 2014-го року в добровільному порядку прийнятий на військову службу.

З 17 листопада 2014[5] до 4 квітня 2019 року[6] — перший заступник голови Державної прикордонної служби України.

Є автором понад 120 навчальних посібників, наукових статей, підручників.

Брав участь у бойових діях радянсько-афганської та російсько-української війни.

Одружений, з дружиною виховують трьох доньок.

Нагороди

Див. також

Примітки

Джерела

Шаблон:Учасники РУВ