Сирський Олександр Станіславович

Матеріал з Разом
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олександр Станіславович Сирський
Погон генерал-полковника ЗСУ (2020) гор.svg Генерал-полковникШаблон:Категорія тільки в статтях
Шаблон:Wikidata/p373

Олександр Станіславович Сирський (Шаблон:Н 26 липня 1965, Новинки, Кіржацький район, Владимирська область, РРФСР, СРСР) — український військовик, генерал-полковник, командувач Сухопутних військ Збройних сил України (з 2019); командувач оперативно-стратегічного угруповання військ «Хортиця»[1]. Командувач ООС (2019). Герой України (2022).

Життєпис

Народився 26 липня 1965 року в селі Новинки Кіржацького району Владимирської області (РРФСР)[2].

У 1986 році закінчив Московське вище загальновійськове командне училище. У 1996 році закінчив з відзнакою Академію ЗСУ (оперативно-тактичний рівень), у 2005 році — Національну академію оборони України (оперативно-­стратегічний рівень) із золотою медаллю[2].

Командував 72-ю механізованою бригадою. Дослужився до звання генерал-майора. Станом на 2013 рік був першим заступником начальника Головного командного центру ЗСУ, був долучений до тодішніх процесів співпраці з НАТО. У листопаді 2013 року Сирський від імені Міністерства оборони у штаб-квартирі НАТО альянсу обговорював зміни в українській армії відповідно до стандартів НАТО.[3]

Російсько-українська війна

З початком бойових дій на Сході України був начальником штабу АТО.[4] Зокрема, був одним з головних командирів сил АТО під час боїв за Дебальцеве взимку 2015 року, разом з начальником Генштабу ЗСУ Віктором Муженком виїжджали до самого міста. Був причетний до керування боями у Вуглегірську, селі Рідкодуб та невдалої спроби відбити Логвинове. Він же координував вихід українських військових з Дебальцева.[5] Під його управлінням здійснювалися підриви можливих шляхів переходу через річку Карапульку. Однак керівник сектора, за словами генерала, не дав провести всі підриви, через що переправи були захоплені супротивником. Саме сформована Сирським група «Барс» прикривала вихід ЗСУ з Дебальцевого.[3]

За бої на Дебальцевському плацдармі Олександр Сирський нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня й згодом отримав звання генерал-лейтенанта.

2016 року він очолював Об'єднаний оперативний штаб ЗСУ, який координує оперативні дії різних українських силовиків на Донбасі. А у 2017 році був командиром всієї Антитерористичної операції на Сході України, яку згодом замінила Операція об'єднаних сил.

З 6 травня до 5 серпня 2019 року — командувач Об'єднаного оперативного штабу ЗС України[6][7], на цій посаді його замінив Володимир Кравченко[8].

З 5 серпня 2019 року — командувач Сухопутних військ Збройних сил України.[9] Представлений особовому складу начальником Генерального штабу 19 серпня, у штабі командування Сухопутних військ.[10]

З 23 серпня 2020 року — генерал-полковник.

З початком російського вторгнення в Україну — командувач оборони Києва[11]. За успішну оборону столиці був нагороджений орденом Богдана Хмельницького II ступеня. У вересні 2022 року був одним із командуючих контрнаступом ЗСУ на Харківщині. В 2022-2023 рр. командувач ОСУВ «Хортиця».

Військові звання

Нагороди, відзнаки

  • Звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка» (5 квітня 2022) — за особисту мужність, вагомий внесок у захист державного суверенітету та територіальної цілісності України[16]
  • Хрест бойових заслуг (27 липня 2022) — за визначні особисті заслуги у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народу, вірність військовій присязі[17]
  • Орден Богдана Хмельницького I ст. (11 грудня 2022) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[18]
  • Орден Богдана Хмельницького II ст. (18 березня 2022) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[19]
  • Орден Богдана Хмельницького III ст. (14 березня 2015) — за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України[20]
  • У жовтні 2022 року увійшов до списку 25 найвпливовіших українських військових від НВ[21].

Сім'я

Дружина — Тамара Іванівна Харченко. Сини Антон та Олександр[3].

Див. також

Примітки

Посилання

Шаблон:S-start Шаблон:S-mil Шаблон:S-bef Шаблон:S-ttl Шаблон:S-aft Шаблон:S-end

Шаблон:Командувачі СВ ЗСУ Шаблон:Особистості російсько-української війни (з 2014) Шаблон:Герої України Шаблон:Учасники РУВ Шаблон:Бібліоінформація

  1. ↑ https://www.president.gov.ua/news/hochu-shob-zaraz-u-nashih-lyudej-bula-peredbachuvanist-i-vid-81093

  2. ↑ 2,0 2,1 http://logos-ukraine.com.ua/project/index.php?project=piued6&id=2941

  3. ↑ 3,0 3,1 3,2 https://espreso.tv/article/2019/05/06/10_faktiv_iz_zhyttya_oleksandra_syrskogo_khto_takyy_novyy_komanduvach_oos

  4. ↑ https://24tv.ua/oleksandr_sirskiy_noviy_komanduvach_oos_biografiya_sirskogo_n1149628

  5. ↑ https://www.bbc.com/ukrainian/news-48175947

  6. ↑ Указ Президента України №-194/2019 від 6.5.2019
  7. ↑ https://www.radiosvoboda.org/a/news-operatsiya-oos-syrskyi/29923991.html

  8. ↑ https://24tv.ua/prezident_zelenskiy_zminiv_komanduvacha_oos_nim_stav_volodimir_kravchenko_n1188508

  9. ↑ Шаблон:УПУ
  10. ↑ Повідомлення пресслужби СВ ЗСУ 19 серпня 2019 р. 12 грудня 2020 року за наказом генерала Сирського на території Командування Сухопутних військ у м. Києві було споруджено пам'ятну стелу на якій було зображено Володимира Зеленського у вигляді танкіста, а самого Сирського у вигляді вертольотника. Після обурення суспільства та ЗМІ такими діями Сирський вимушений був дати команду виправити обличчя на інші.
  11. ↑ https://24tv.ua/pidstupi-do-kiyeva-nadiynomu-zamku-komanduvach-oboroni-stolitsi_n1909367

  12. ↑ Шаблон:УПУ
  13. ↑ Шаблон:УПУ
  14. ↑ https://prm.ua/noviy-kerivnik-oos-oleksandr-sirskiy-shho-pro-nogo-vidomo/

  15. ↑ Шаблон:УПУ
  16. ↑ Шаблон:УПУ
  17. ↑ Шаблон:УПУ
  18. ↑ Шаблон:УПУ
  19. ↑ Шаблон:УПУ
  20. ↑ Шаблон:УПУ
  21. ↑ Генерали перемоги. НВ називає 25 найвпливовіших українських військових // НВ. — 2022.
Отримано з http://xn--80aophh.xn--j1amh/index.php?title=Сирський_Олександр_Станіславович&oldid=27260