-
Сусак-Арехта Андріана Іванівна
| Сусак-Арехта Андріана Іванівна | |
|---|---|
 Молодший сержантШаблон:Категорія тільки в статтях | |
| Шаблон:Wikidata/p373 |
Сусак-Арехта Андріана Іванівна[1] ( 9 грудня 1987, с. Вербовець, Косівський район, Івано-Франківщина) — українська військовослужбовиця; учасниця російсько-української війни з 2014 року; молодша сержантка запасу Збройних сил України; голова Жіночого ветеранського руху.
Нагороджена орденом «За мужність» III ступеня (2019) та орденом «Народний Герой України». Псевдо — «Малиш».
Життєпис
Народилася 9 грудня 1987 року[2] в селі Вербовець Косівського району Івано-Франківщини. Бабуся Андріани відбула заслання в Сибіру, оскільки її брат був вояком УПА. Андріана закінчила Київський національний лінгвістичний університет за спеціальністю «перекладач з англійської»[3]. Працювала перекладачкою у фармацевтичній компанії[4].
2013—2014 років брала активну участь у Революції гідності. У травні 2014 року записалася доброволицею в батальйоні «Айдар». Входила до складу штурмової групи, за званням – молодша сержантка[1]. Офіційно обіймала посаду «начальниці швейного цеху з ремонту та пошиву речового майна». Брала участь у боях за Луганський аеропорт та боях за Щастя[3].
2015 року, на п'ятому місяці вагітності, разом зі своїм чоловіком Максимом звільнилася з «Айдару», народила сина, і наприкінці 2016 року подружжя переїхало до Києва[5].
2015 року брала активну участь в адвокаційному громадському проєкті «Невидимий Батальйон», 2017 року знялася у фільмі «Невидимий Батальйон»[6]. 2019 року — співзасновниця Жіночого ветеранського руху, в організації відповідала за напрямок дипломатії[3], займалася питаннями постачання зброї зі США до України[7]. Отримала стипендію ім. Богдана Радченка та 2020 року закінчила Києво-Могилянську академію як магістр із публічного управління та адміністрування[3].
2 грудня 2022 року стало відомо, що Андріана отримала важке поранення[8][7].
Родина
Чоловік — Максим Арехта, професійний військовий з підрозділу Сил спеціальних операцій. Познайомилися на фронті, коли служили в батальйоні «Айдар», почалися зустрічатися після боїв під Металістом та боїв за Щастя[5]. 2015 року Андріана народила сина Макара[3][2].
Нагороди
- Орден «За мужність» III ступеня (2019)[9]
- Орден «Народний Герой України»[1]
Примітки
Посилання
Шаблон:Бібліоінформація
Шаблон:Учасники РУВ
Шаблон:Портали
- ↑ 1,0 1,1 1,2
http://womenua.today/andriana-susak-arehta/
- ↑ 2,0 2,1
https://gazeta.ua/articles/people-and-things-journal/_na-chetvertomu-misyaci-vagitnosti-viyihala-na-bojovu-operaciyu-pid-chas-obstrilu-vidchula-pershij-poshtovh-sina/856001
- ↑ 3,0 3,1 3,2 3,3 3,4
https://novynarnia.com/2020/07/31/andriana-susak/
- ↑
https://zn.ua/ukr/personalities/shturmovik-andriana-susak-ya-prosto-nadila-balaklavu-i-pishla-zvilnyati-misto-schastya-253527_.html
- ↑ 5,0 5,1
https://vechirniy.kyiv.ua/news/60830/
- ↑
https://video.detector.media/reports/zhinok-z-viyny-ne-vmiyut-zustrichaty-prodyuserka-dokumentalnogo-filmu-nevydymyy-batalyon-i159
- ↑ 7,0 7,1
https://detector.media/infospace/article/205599/2022-12-03-na-fronti-poraneno-liderku-zhinochogo-veteranskogo-rukhu-andrianu-susak/
- ↑
https://novynarnia.com/2022/12/03/susak-poranena/
- ↑ Указ Президента України 71/2019