-
Сухенко Максим Володимирович
| Сухенко Максим Володимирович | |
|---|---|
| Шаблон:РангМВС | |
| Шаблон:Wikidata/p373 |
Шаблон:Однофамільці Макси́м Володи́мирович Сухе́нко — молодший сержант батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Миротворець» МВС України, учасник російсько-української війни.
Життєпис
Був третьою дитиною у батьків, виростав із трьома сестрами. 1998-го закінчив київську ЗОШ № 138. 2000 року почав працювати техніком в Центрі інформатики Міністерства культури і мистецтв України. 2003-го одружився.
Протягом лютого-червня 2014-го займався волонтерством, з сестрою Марією займався розробкою й пошиттям військової амуніції.
В часі війни — доброволець, старший інспектор, батальйон патрульної служби міліції особливого призначення «Миротворець».
29 серпня 2014 року виходив разом з українськими військами з Іловайського оточення. У «зеленому коридорі» в районі хутора Горбатенко дістав поранення обох ніг при обстрілі російськими десантниками. Його перенесли до хати, де вже були всі поранені бійці. Помер від втрати крові.
Тимчасово був похований місцевими мешканцями на сільському кладовищі — разом з бійцями батальйонів «Миротворець» Катричем В'ячеславом, Олексієм Гораєм, Романом Набєговим, «Херсон» Олексієм Вовченком, «Світязь» Віктором Шолухою.
15 вересня тіло Максима Сухенка було ексгумовано та привезено до Запоріжжя пошуковцями місії «Експедиція-200» («Чорний тюльпан»). 18 вересня тіло було привезено до Києва.
Похований 21 вересня в Києві на Лук'янівському військовому кладовищі.
Вдома залишились дружина та дві доньки — Марія 2004 р.н й Олена 2006 р.н.
Пам'ять
Георгій Тука так написав про Максима:[1]
Нагороди
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни
- нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (26.2.2015, посмертно).