-
Свищ Сергій Сергійович
| Свищ Сергій Сергійович | |
|---|---|
 Старший лейтенантШаблон:Категорія тільки в статтях | |
| Шаблон:Wikidata/p373 |
Свищ Сергій Сергійович ( — Шаблон:ДС) — старший лейтенант Збройних сил України, учасник боїв з російським агресором під час боїв за Дебальцеве.
Біографія
Народився Сергій Свищ в Устилузі. Навчався майбутній воїн у місцевій середній школі[1][2], а після закінчення школи вступив до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Під час навчання в академії був одним із найкращих курсантів, та став одним із найкращих її випускників у 2012 році. Після закінчення навчання продовжив військову службу в 54-ому окремому розвідувальному батальйоні, який дислокований у Новограді-Волинському.
Невдовзі призначений командиром роти, і став наймолодшим офіцером на цій посаді у своєму військовому з'єднанні.[1]
З початком російської збройної агресії підрозділ, у якому служив Сергій Свищ, одним із перших був направлений у зону бойових дій. у кінці січня 2015 року підрозділ, яким командував старший лейтенант Сергій Свищ, прибув для заміни особового складу на опорний пункт на лінії фронту біля села Санжарівка Артемівського району. Саме у той час на опорний пункт після масованого артилерійського та мінометного обстрілу розпочали наступ росіяни. Сергій Свищ вирішив прийняти бій із переважаючими силами ворога, щоб не допустити прориву у тил українських збройних сил. У цьому бою українським військовим швидко вдалось знищити два танки та частину живої сили агресорів, але один із танків почав рухатись до окопу, де був Сергій Свищ, який уже отримав поранення у цьому бою. Українські військові підбили й цей танк, але після бою, який закінчився розгромом російських агресорів, під гусеницями цього танка виявили тіло Сергія Свища вже без ознак життя[2]. Тоді ж загинули старшина Олександр Венгер, солдати Андрій Капчур, Адальберт Ковач, Олександр Леврінц, Федір Лопацький, Володимир Питак. Тіло відважного лейтенанта змогли забрати з місця бою лише за тиждень, і спочатку не могли опізнати. Але рідні, які прибули за тілом загиблого героя, упізнали Сергія навіть без аналізу ДНК[1].
Удома у Сергія Свища залишились дружина та син, якому на момент загибелі батька виповнилось лише 1,5 року[2][1].
Похований Сергій Свищ у рідному місті Устилузі.
Нагороди та вшанування
- Указом Президента України № 132/2016 від 8 квітня 2016 року, «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно)[3].
- 29 грудня 2016 в Києві за підтримки благодійних фондів та участі громадських активістів й волонтерів презентовано колекційну марку, створену на честь воїнів, які загинули в боях на сході України. На ній зображені Ігор Брановицький, Ігор Гольченко, Микола Колосовський, Євген Лоскот, Андрій Матвієнко, Сергій Свищ, Олег Сидор, Сергій Табала, Георгій Тороповський.
- Вшановується в меморіальному комплексі «Зала пам'яті», в щоденному ранковому церемоніалі 25 січня[4][5].
Примітки
Джерела
- Свищ Сергій Сергійович // Книга пам'яті полеглих за Україну
- Свищ Сергій Сергійович // Український меморіал
- Старший лейтенант Свищ Сергій Сергійович
- СРАЖЕНИЕ 25 ЯНВАРЯ НА ВЫСОТЕ 307,5 ПОД САНЖАРОВКОЙ ГЛАЗАМИ УЧАСТНИКА Шаблон:Ref-ru
- ↑ 1,0 1,1 1,2 1,3
http://www.volynnews.com/news/vidsichagresoruukrayinayedina/ustyluh-poproshchavsia-iz-zahyblym-voyinom-rozvidnykom/
- ↑ 2,0 2,1 2,2
http://na.mil.gov.ua/29658-podvig-rozvidnika-sergiya-svishha-na-visoti-3076
- ↑ Шаблон:УПУ
- ↑
https://www.mil.gov.ua/news/2022/01/25/dzvin-pamyati-prolunav-simnadczyat-raziv%E2%80%A6-v-minoboroni-vshanuvali-zagiblih-ukrainskih-zahisnikiv-i-zahisnicz/
- ↑ Шаблон:YouTube