-
Брановицький Ігор Євгенович
| Ігор Євгенович Брановицький | |
|---|---|
 СолдатШаблон:Категорія тільки в статтях | |
| Шаблон:Wikidata/p373 |
Шаблон:Однофамільці І́гор Євге́нович Бранови́цький Шаблон:Життєпис — український військовик, кулеметник 90-го окремого десантного штурмового батальйону «Житомир» 81-ї десантно-штурмової бригади, учасник війни на Сході України, захисник Донецького аеропорту. Під час вивезення полонених, потрапив у полон російських силовиків, де і загинув від рук терориста Арсена Павлова (позив. "Моторола"). Герой України (2016, посмертно), лицар Ордену «Народний Герой України» (посмертно).
Біографія
Народився 25 квітня в місті Київ. Батько — Євген Брановицький, офіцер радянської армії, учасник афганської війни, помер в 1990 від поранень. Мати — Ніна Костянтинівна, працювала фармацевтом. Ігор мав молодшого брата Юрія. Закінчив Київський технікум електронних приладів. Проходив службу в українській армії, служив у складі українського миротворчого контингенту ООН в Анголі. Учасник Революції Гідності. На момент смерті був розведений, дітей не мав[1].
Війна на сході України
Мобілізований як доброволець, з кінця серпня 2014 року проходив військові навчання під Житомиром, з жовтня перебував у зоні АТО.
Під час оборони аеропорту Донецька витягнув на собі двох поранених з нового терміналу (серед них старшина Анатолій Свирид) і повернувся назад — разом із «Сєвєром» та Василем Соколовським, де був захоплений у полон. За повідомленнями очевидців, після тортур і знущань у полоні над побратимами добровільно визнав себе кулеметником, якого розшукували бойовики. Після катування був застрелений двома пострілами у голову російським терористом Павловим («Моторола»)[2]. У березні ідентифікований серед загиблих, яких вивезли з Донецька[3].
Похований 3 квітня на Берковецькому кладовищі Києва (ділянка 86, ряд 11, місце 3)[4][5][6][7][8].
4 червня 2015 року нагороджений першою нагородою Ордена «Народний Герой України» (посмертно). Нагороду вручено матері героя[9].
Нагороди
- Звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (23 серпня 2016, посмертно) — за виняткову особисту мужність, героїзм і самопожертву, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[10];
- Орден «За мужність» III ст. (23 травня 2015, посмертно) — за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[11];
- Указом № 1 від 4 червня 2015 р. нагороджений відзнакою Орден «Народний Герой України» (посмертно)[12];
- Нагрудний знак «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно, 2015 р.).
Вшанування пам'яті
В лютому 2016 року відкрито меморіальну дошку на будівлі технікуму, де навчався Ігор Брановицький.
5 вересня 2016 року Президент України Петро Порошенко в Маріїнському палаці вручив нагородні атрибути звання Герой України — орден «Золота Зірка» та інші — матері загиблого Героя Ніні Костянтинівні[13].
2016 року на честь Ігоря Брановицького названо вулицю Брановицького у КиєвіШаблон:Ркмр2.
29 грудня 2016 в Києві за підтримки благодійних фондів та участі громадських активістів й волонтерів презентовано колекційну марку, створену на честь воїнів, які загинули в боях на сході України. На ній зображені Ігор Брановицький, Ігор Гольченко, Микола Колосовський, Євген Лоскот, Андрій Матвієнко, Сергій Свищ, Олег Сидор, Сергій Табала, Георгій Тороповський.
8 вересня 2017 року в місті Кам'янець-Подільський на фасаді клубу військової частини А2738, де у 1995—1996 Ігор Брановицький проходив строкову службу, відкрито меморіальну дошку на його честь[14].
25 жовтня 2019 року в Києві на честь Ігоря Брановицького було створено молодіжний простір «Натрій»[15].
Вшановується в меморіальному комплексі «Зала пам'яті», в щоденному ранковому церемоніалі 21 січня[16][17].
Примітки
Посилання
- Он никогда не вернется домой… , Валерий Логинов, офицер, позывной «Аскольд», Обозреватель, 27.09.2015 Шаблон:Ref-ru
- У Києві відкрили меморіальну дошку Ігорю Брановицькому
- «День незалежності. Ігор Брановицький» з циклу документальних фільмів «Нескорені», телеканал СТБ, 2016
- Ірина Штогрін. «Я хочу довести, що убивство мого сина є воєнним злочином» — Ніна Брановицька // «Радіо Свобода», 21 січня 2019
- Брановицький Ігор Євгенович // Книга пам'яті полеглих за Україну
- Брановицький Ігор Євгенович // Український меморіал
- ↑
https://censor.net/ru/resonance/369977/mojlivo_zaharchenko_popade_pd_amnstyu_ale_j_tsya_ska_paltsem_pokazala_na_moyu_ditinu_skazala_rozstrlyati
- ↑
http://www.bbc.co.uk/ukrainian/politics/2015/04/150415_branovytsky_death_witness_sova_interview_vs
- ↑
http://life.pravda.com.ua/society/2015/04/23/192891/
- ↑ Слава Богу! Разговаривал с Толей, киборгом «забытого батальона». // facebook George Tuka, 22 лютого 2015Шаблон:Ref-ru
- ↑ Я хочу, щоб ви запам'ятали ім'я та обличчя цього чоловіка
- ↑ Війна забирає найкращих
- ↑
http://ukrsouz.com.ua/?p=2126
- ↑
http://life.pravda.com.ua/columns/2015/04/30/193308/
- ↑ 22 великих украинца удостоились звания «Народный Герой Украины»: среди них известные воины, медики и волонтеры. ФОТО
- ↑ Шаблон:УПУ
- ↑ Шаблон:УПУ
- ↑
https://uaheroes.com/story/ihor-branovytskyy/
- ↑ «Завдяки їхній самопожертві ми живемо та дихаємо», — Президент вручив ордени «Золота Зірка» Героя України матерям загиблих героїв АТО // Офіційне інтернет-представництво Президента України, 5 вересня 2016 р.
- ↑ У Кам'янець-Подільському відкрили меморіальну дошку загиблому в Донецькому аеропорту Герою України Ігорю Брановицькому // Офіційний сайт Міністерства оборони України, 8 вересня 2017
- ↑ Шаблон:Citeweb
- ↑
https://www.mil.gov.ua/news/2022/01/21/dzvin-pamyati-prolunav-devyat-raziv%E2%80%A6-v-minoboroni-vshanuvali-zagiblih-ukrainskih-zahisnikiv-i-zahisnicz/
- ↑ Шаблон:YouTube