Моржецький Олександр Віталійович

Моржецький Олександр Віталійович
ПідполковникШаблон:Категорія тільки в статтях
Шаблон:Wikidata/p373

Олекса́ндр Віта́лійович Морже́цький — український військовослужбовець, підполковник Збройних сил України. Учасник російсько-української війни, позивний «Морж». Викладач Військового інституту телекомунікацій та інформатизації.

Життєпис

Народився в Кременчуці на Полтавщині. 2009 року закінчив Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації.

На початок війни — старший лейтенант, началь­ник зв'язку 2-го механізованого батальйону 72-ї окремої механізованої бригади (в/ч А2167, м. Біла Церква).

Вузол зв'язку разом зі своїм батальйоном прибув у Запорізьку область, за кілька діб отримали команду висуватися далі — до смт Ялта поблизу Маріуполя. 9 травня батальйонна тактична група брала участь у звільненні захопленого сепаратистами Маріупольського управління МВС. Коли ситуація в місті більш-менш стабілізувалась зв'язківці Моржецького близько місяця забезпечували зв'язок підрозділам 72-ї бригади, які були направлені в Донецький аеропорт, після чого приєдналися до підрозділів батальйону в районі Амвросіївки під командуванням комбата Михайла Драпатого. Звідти вирушили у район між Свердловськом і Червонопартизанськом, через півгодини після прибуття потрапили під обстріл. Відбивши атаку рушили далі — до Провалля.

Розсередившись неподалік українсько-російського кордону, кожен підрозділ 72-ї ОМБр отримав своє завдання. Одного разу, скануючи радіо­хвилі, зв'язківці натрапили на ворожу частоту, за досить короткий проміжок часу вивчили їхні позивні та з'ясували, хто за що відповідає. Це дозволило якийсь час оперативно виводити підрозділи з-під обстрілів. З часом обстріли посилились. Підрозділи 72, 79, 24 бригад та прикордонники опинилися у вогневому кільці, — відповідати на обстріли з російської території вони не могли, з іншого боку вогонь вели проросійські терористи, прикриваючись населеними пунктами. Для того, аби не стати мішенню, доводилось постійно змінювати місце розташування. Разом з усіма маневрував і 2-й механізований батальйон.

15 липня 2014 року старший лейтенант Моржецький вкотре отримав завдання висуватися у новий район. В ГАЗ-66 зв'язківців завантажили майно та боєприпаси. На додачу комбат наказав узяти на буксир санітарну машину, яка напередодні вийшла з ладу, але мотор перегрівся через перевантаження, і «санітарку» почепили до МТ-ЛБ. Поблизу села Олександрівка ГАЗ-66 підірвався на фугасі. Старший сержант Юрій Гладченко, який був за кермом, загинув на місці, інші бійці дістали поранень і опіків. Олександр Моржецький, який їхав поряд із водієм, отямився на землі за кілька метрів від машини та побачив, що кабіну розірвало на шматки, а в кузові усе горить і вибухає. В нього було розсічене підборіддя, піднятися на ноги він не зміг, кричати теж не міг, навіть дихати було важко. Військові з колони, які під'їхали до місця вибуху, збирали поранених, всі думали, що Олександр згорів у кабіні. Поки лікар Юрій Ковтун надавав допомогу, почався обстріл, довелося сховатись у лісосмузі. Олександр доповз до дороги і почав махати руками. Коли вибухи почали вщухати, його підібрали. Під час обстрілів у санітарну машину влучив снаряд, всіх поранених забрали в МТ-ЛБ і під прикриттям БТРів поїхали на Панченкове. Чекали на обіцяний гелікоптер, щоб евакуювати поранених, яких було вже 18, і з них 8 дуже важких. Вночі потрапили під обстріл, вдень вертоліт так і не прилетів. Прикордонники, які були серед поранених, подзвонили начальству, і в результаті Прикордонна служба України зв'язалась з Прикордонною службою РФ. Під вечір 16 липня, на рівні вищого керівництва прийняли рішення, що Росія приймає поранених в лікарні Ростовської області через пункт пропуску в Гуково. 15 чоловік завантажили в «КрАЗ» і повезли на КПП «Гуково»

На російській стороні українських поранених вже чекали журналісти пропагандистських телеканалів та допити співробітників Слідчого комітету РФ, ФСБ та ГРУ. Олександр Моржецький посилався на контузію і на те, що йому важко говорити, щелепа забинтована, рука не пише. Обіцяли відправити його в палату до «ополченців» на бесіду, але так нічого й не добилися. Наступного дня до бійців приїхав український консул, з його мобільного телефону Олександр та інші змогли зателефонувати додому. Зрештою їх відправили літаком з Ростова-на-Дону. 24 липня, близько 5-ї години ранку, транспортний літак Ан-26 доставив в Одесу 18 українських військових і тіло офіцера Нацгвардії Івана Якушина, який помер в російській лікані. Лікарі встановили Олександру діагноз: черепно-мозкова травма, контузія, забій черевної порожнини й тулуба, роздрібнення гомілковостопного суглоба у двох місцях, поранення обличчя і стегна. Довгий час Олександр проходив лікування і реабілітацію, спочатку у ВМКЦ Південного регіону в Одесі, потім в Білоцерківському військовому госпіталі.

Повернутись до мирного життя Олександру допомогла й дружина Олена.

Капітан Моржецький продовжив службу в навчальному центрі Військового інституту телекомунікацій та інформатизації, викладач кафедри «Загальної тактики», начальник навчального курсу.

Нагороди

• Орден Богдана Хмельницького III ступеня (29 вересня 2014) — За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України
• Медаль «За поранення» (легке) (29 серпня 2019)

Джерела

• Народився у бронежилеті // «Військо України», 9 лютого 2015.
• На допити до феесбешників наших хлопців доставляли навіть із реанімації // «Народна армія», 4 квітня 2016.