-
Нищук Євген Миколайович
Євге́н Микола́йович Нищу́к (Шаблон:Н. 29 грудня 1972, Івано-Франківськ) — український актор театру, кіно та дубляжу. Народний артист України (2015). Міністр культури України з 27 лютого до 2 грудня 2014 року та з 14 квітня 2016 року до 29 серпня 2019 року. Голова Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка (з 22 травня 2023[1]
Біографія
Народився 29 грудня 1972 року у місті Івано-Франківську.
У 1995 році закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого (майстерня народної артистки України Валентини Зимньої).
Актор Київської академічної майстерні театрального мистецтва «Сузір'я».
27 лютого 2014 року після Революції Гідності призначений Міністром культури України у першому Уряді Арсенія Яценюка.
З 20 січня 2015 року — актор Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка.[2]
14 квітня 2016 року Верховна Рада України призначила новий склад Кабінету Міністрів України (уряд Гройсмана), у складі якого Євген Нищук обійняв посаду міністра культури України[3].
Ролі в театрі
- Шаблон:Рік у театрі — «Мені затісно в імені своєму…» Тетяни Іващенко; реж. Володимир Борисюк — Сергій Єсенін[4]
- Реймон Ассо — «Ассо та Піаф» (за п'єсою Олега Миколайчука-Низовця)
- Микола Вінграновський — «Прекрасний звір у серці» (за віршами Миколи Вінграновського)
- Альфредо Трапс — «Аварія» (інсценізація за творами Фрідріха Дюрренматта
- Шаблон:Рік у театрі — «Весілля Фігаро» за мотивами однойменної п'єси Бомарше; реж. Юрій Одинокий — Фігаро
- Шаблон:Рік у театрі — «Момент кохання» за новелою «Момент» Володимира Винниченка — В'язень честі (моновистава)
- Шаблон:Рік у театрі — «Ерік XIV» за романом Августа Стрінберга; реж. Станіслав Мойсеєв — Ерік XIV, король Швеції
- Шаблон:Рік у театрі — «Три товариші» за мотивами однойменного роману Еріха Марія Ремарка; реж. Юрій Одинокий — Роберт Локамп
- Шаблон:Рік у театрі — «Украдене щастя» за п'єсою Івана Франка; реж. Дмитро Богомазов — Михайло Гурман
- 2020 — «Сірано де Бержерак» за мотивами п'єсою Едмона Ростана; реж. Юрій Одинокий — Крістіан де Невільєт
- Різні театри
- Орфей — «Орфей» (за твором Жана Кокто), Ательє 16
- Микола Вінграновський — «Заповітне» (за поезіями Миколи Вінграновського), театр-поезії «Мушля».
- Тарас Шевченко — «Тарас. Слова» за Богданом Стельмахом, Черкаський академічний обласний український музично-драматичний театр імені Т. Г. Шевченка
- Олекса Довбуш — гуцульська міфо-опера «Оле!»
- Павло Тичина — моноспектакль «Сріблясті голуби у небесах», Літературно-меморіальний музей-квартира П. Г. Тичини
- Хлопець — «Я знайду тебе тому, що кохаю» (за п'єсою Вільяма Сарояна «Гей, хто-небудь»), Київський національний академічний Молодий театр
Фільмографія
- Ізгой (1991)
- Очікуючи вантаж на рейді Фучжоу біля пагоди (1993)
- Острів любові (1995)
- Прощання з Каїром (2002)
- Братство (2004)
- Залізна сотня (2004)
- Владика Андрей (2008)
- Серце миру (2008)
- Диво (2009)
- Документальна трилогія «Гімн. Герб. Прапор» (2016)
- Кіборги (2017) — військовий капелан
- Таємний щоденник Симона Петлюри (2018) — Володимир Винниченко
- Крути 1918 (2018) — батько Піпського
- Тільки диво (2019) — Нік
- Казка старого мельника (2020)
- Етнофонія: феномен українського багатоголосся (2021, у виробництві) — продюсування
Дублювання та озвучення українською
- Район Беверлі-Хіллз — (багатоголосе закадрове озвучення студії «1+1»)
- Привіт, Доллі! — (багатоголосе закадрове озвучення студії «1+1»)
- Таємнича річка — (багатоголосе закадрове озвучення студії «1+1»)
- П'ятеро дітей і чаклунство — (багатоголосе закадрове озвучення студії «1+1»)
- Володар перснів: Повернення короля — (багатоголосе закадрове озвучення студії «1+1»)
- Олександр — (багатоголосе закадрове озвучення студії «1+1»)
- Факір — (багатоголосе закадрове озвучення студії «1+1»)
- Школа супергероїв — (багатоголосе закадрове озвучення студії «1+1»)
- Гаррі Поттер і таємна кімната — (багатоголосе закадрове озвучення студії «1+1»)
- Іншопланетянин — всі чоловічі ролі (двоголосе закадрове озвучення студії «1+1»)
- Водійські права — всі чоловічі ролі (двоголосе закадрове озвучення студії «1+1»)
- Фокус-покус — всі чоловічі ролі (двоголосе закадрове озвучення студії «1+1»)
- Уроки виживання — всі чоловічі ролі (двоголосе закадрове озвучення студії «1+1»)
- Лукас — всі чоловічі ролі (двоголосе закадрове озвучення студії «1+1»)
- Брудні танці 2 — всі чоловічі ролі (двоголосе закадрове озвучення студії «1+1»)
- Надприродне — всі чоловічі ролі (двоголосе закадрове озвучення студії «1+1»)
- Аладдін — (багатоголосе закадрове озвучення студії «Контакт» на замовлення телеканалу «1+1»)
- Ренегат — (дубляж телекомпанії «ICTV»)
- Ескадрилья «Лафайєт» — (дубляж студії «Пілот» на замовлення телекомпанії «Інтер»)
- Гонка — (дубляж студії «Постмодерн»)
Дублювання та озвучення російською
- Пригоди бравого вояка Швейка — (російський дубляж студії «Tretyakoff Production»)
Суспільна і політична діяльність
Окрім успіху в театрі та кіно, Євген є постійним ведучим мистецьких заходів, що проводяться у Київській академічній майстерні театрального мистецтва «Сузір'я» та ініціатором-ведучим багатьох фестивалів, концертів, державних заходів за участю перших осіб держави.
Євген Нищук разом з першими особами держави представляв Україну в Днях культури України в Грузії, Азербайджані, Казахстані, Німеччині, Польщі та інших.
Актор зробив внесок у Міжнародне визнання країнами світу Голодомору в Україні, як злочину перед людством, об'їхавши з мистецьким проєктом «Панахида по Голодомору» країнами Європи — Ізраїль, Голландія, Велика Британія, Чехія, Словаччина, Польща, Франція, за що був нагороджений подякою Президента та Міністерства культури та туризму України.
Майдани 2004 та 2013—2014
Під час Помаранчевої революції його дехто називав «голосом Майдану» оскільки був рупором Помаранчевого Майдану[5]. Він же став модератором на сцені Євромайдану 2013—2014 року, куди його запросив Юрій Луценко. За його словами, 9 років (з 2004 до 2013) не брав участі у мітингах[6]. Шаблон:Цитата
Вибори до Верховної Ради України (2007)
На позачергових виборах до Верховної Ради України 2007 року був № 205 у блоці «Наша Україна — Народна самооборона»[7]. До Верховної Ради не потрапив.
На посаді міністра культури (2014)
27 лютого 2014 призначений міністром культури України. Перебуваючи на посаді досяг домовленостей про включення України до проєкту «Креативна Європа»[8][9], ініціював програми «Взаєморозуміння» та «Донкульт», спрямовані на культурну інтеграцію східних регіонів[8][10][11], спільно з громадськістю виробив план стратегії розвитку культури[12] (згодом відкинутий В. Кириленком[13]), ініціював заборону в'їзду на територію України російським артистам, що висловлювались у підтримку російської агресії[8][14] («чорний список» із першими 14 прізвищами з'явився натомість лише влітку 2015), ініціював конкурс на найкращий проєкт меморіалу «Небесній сотні»[15], який згодом був проведений під назвою «Територія гідності»[16].
Звільнений 2 грудня 2014 року у зв'язку з формуванням нового уряду новообраною Верховною Радою 8-го скликання.
У 2014—2015 роках — член Конкурсної комісії, до повноважень якої входить висунення кандидатур на посаду директора Національного антикорупційного бюро України. Призначений за квотою ВРУ.
У 2015 році був членом конкурсної комісії з відбору кандидатів на зайняття адміністративних посад у Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі (за квотою Верховної Ради України)[17].
На посаді міністра культури (з 2016)
У звіті за перші 100 днів роботи міністерства відзначалося такі кроки, як створення «Українського інституту книги», підготовка проєкту Закону України «Про Український культурний фонд» та оновлення процедури розподілу конфіскованих культурних цінностей за участю музейних, архівних та бібліотечних установ, а також реорганізація деяких дорадчих органів міністерства[18], зокрема Координаційної ради з питань застосування української мови в усіх сферах суспільного життя України, що брала участь у підготовці Законопроєкту № 5670 «Про державну мову»[19].
Разом з тим міністерство відмовилось від таких дорадчих органів, як Всеукраїнська рада директорів початкових спеціалізованих мистецьких навчальних закладів (шкіл естетичного виховання) та Рада ректорів (директорів) вищих навчальних закладів культури і мистецтв України, запровадивши замість них «Раду з питань культурно-мистецької освіти Міністерства культури України»[20], що викликало обурення останніх[21]. Критично були сприйняті мистецькою громадськістю і плани щодо реформування початкової мистецької освіти, розроблені цим дорадчим органом.
22 листопада 2016 року заявив, що населення південних та східних регіонів України через недостатню «українськість» генів не може сприймати українську культуру[22][23], але через кілька днів вибачився за свої слова.
У січні 2017 року Є.Нищук виступив з ініціативою щодо перепрофілювання трьох наукових установ міністерства на культурно-просвітницькі центри. Ця ініціатива стосувалася таких установ: Український центр культурних досліджень, Національний центр театрального мистецтва імені Леся Курбаса та Науково-дослідний інститут пам'яткоохоронних досліджень, і була пов'язана із зобов'язаннями Мінкультури в рамках Угоди про асоціацію з ЄС в контексті модернізації управління, осучаснення фінансових можливостей і підвищення ефективності роботи установ, що перебувають у сфері підпорядкування відомства, переходом до проєктного фінансування наукової діяльності в сфері культури та змінами до бюджетного кодексу України[24]. Ці ініціативи були розцінені представниками цих інституцій як «протиправні та некомпетентні»[25][26][27] 17 березня Є. Нищуку було внесено припис про порушення антикорупційного законодавства в міністерстві культури[28].
Протягом 2014—2019 рр. висловлював активну підтримку ув'язненого у РФ українського режисера Олега Сенцова[29]. У червні 2018 року записав відеозвернення на підтримку політв'язня.
24 квітня 2019 року Національна спілка журналістів України за перешкоджання реформуванню видань «Українська культура», «Музика», «Культура і життя» та «Кримська світлиця» включила Міністра культури України Євгена Нищука до антирейтингу «Ворогів реформування преси».[30]
У листопаді 2019 року став ініціатором започаткування проєкту «Гіркий полин. Чорна тінь 1932—1933», що створюється спільно з Національний Музею «Меморіал жертв Голодомору». Проєкт являє собою цикл унікальних історій людей, які були свідками страшного злочину проти українського народу — Голодомору 1932—1933 рр.
Кандидат у народні депутати від партії «Українська Стратегія Гройсмана» на парламентських виборах 2019 року, № 5 у списку.[31][32], проте до парламенту не потрапив.
Після міністерства
Після посади міністра Є. Нищук продовжує працювати в театрі імені Івана Франка актором, грає вистави[33][34]
У 2021 році обраний Головою Івано-Франківської обласної організації партії та членом політради політичної партії Українська стратегія Гройсмана [1]
Критика
В листопаді 2016 року в ефірі програми «Свобода слова» на каналі ICTV Євген Нищук заявив про генетичну неповноцінність мешканців сходу та півдня України, що викликало обурення користувачів соцмереж[35][36]. Згодом він вибачився за свої слова, але йти у відставку відмовився та звинуватив російську пропаганду у розкручуванні скандалу довкола нього[37][38].
За часів другого терміну Є. Нищука на посаді міністра культури України значного резонансу набуло протиправне отримання дозволів на забудову на землях пам'яткоохоронного призначення. Тільки в Києві пройшло з десяток протестів, пов'язаних із забудовами в історичному центрі міста. Серед іншого, чиновники мінкульту фігурують у справі Гримчака.[39]
Родина
Дружина — Оксана Батько-Нищук (27 вересня 1973, Коломия — 7 жовтня 2016), Заслужена артистка України. Закінчила факультет театрального мистецтва Київського національного університету театрального мистецтва імені В. Карпенка-Карого. Була актрисою Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка
Син — Олекса.
7 жовтня 2016 року Євген Нищук повідомив, що його дружина Оксана Батько-Нищук померла[40] уві сні[41]. 10 жовтня відбулося прощання із Оксаною Батько-Нищук в театрі ім. Івана Франка[42]. Її поховали на Байковому кладовищі[43]. Євген Нищук став ініціатором створення та автором документального фільму «Незримий скарб душі» — про життя та творчий шлях Оксани Батько-Нищук. У створенні фільму взяли участь родина, близькі та друзі Оксани. Прем'єра — 7.10.2019
Нагороди
- Заслужений артист України (23 серпня 2005) — за значний особистий внесок у соціально-економічний, науковий та культурний розвиток України, вагомі трудові здобутки та активну громадську діяльність[44]
- 24 березня 2014 — Лавреат премії «Київська пектораль-2013» у номінації «Краща чоловіча роль» за роль «Прекрасний звір у серці» Київської академічної майстерні театрального мистецтва «Сузір'я». Нагороду розділив з Олексієм Вертинським.
- Народний артист України (27 березня 2015) — за вагомий особистий внесок у розвиток українського театрального мистецтва, багаторічну плідну творчу діяльність, високу професійну майстерність[45]
- Орден князя Ярослава Мудрого V ступеня (4 травня 2019) — за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, культурно-освітній розвиток України, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм[46]
Див. також
Примітки
Джерела
Посилання
- Є. М. Нищук на сайті «Кино-Театр.ru» Шаблон:Ref-ru
- Україна в ІІІ тисячолітті 2009 — Нищук Євген Миколайович
- Євген Нищук у артпроєкті та книзі Мистецтво Майдану, ст. 13. Електронна копія книги: Мусієнко Н. Мистецтво Майдану. К.:2015
- Євген Нищук став Міністром культури України Шаблон:Ref-uk
Шаблон:Succession Шаблон:Succession
Шаблон:Уряд Володимира Гройсмана Шаблон:Уряд Арсенія Яценюка Шаблон:Міністри культури України Шаблон:Бібліоінформація
- ↑ Шаблон:УПУ
- ↑ НИЩУК ЄВГЕН // Сайт Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка
- ↑
http://ukranews.com/news/205823.Rada-naznachila-noviy-Kabmin.uk
- ↑ Шаблон:Citeweb
- ↑ Євген Нищук на підмостках революції
- ↑
http://vesti.ua/kiev/26366-golos-majdana-niwuk-v-jetot-raz-juwenko-nikto-ne-priglashal
- ↑
http://www.cvk.gov.ua/pls/vnd2007/w6p001
- ↑ 8,0 8,1 8,2
http://glavcom.ua/articles/23804.html
Помилка цитування: Некоректний тег
<ref>
; назва «інтерв'ю» визначена кілька разів з різним вмістом - ↑ Світлана Фоменко. Кому допоможе Креативна Європа // Українська правда, 11.18.2015
- ↑ Національний форум «Донкульт — мистецькі надра» презентує мистецтво Донбасу // Урядовий портал
- ↑ Мінкульт виділив 2 мільйони на взаєморозуміння // Укрінформ
- ↑ Нищук презентує культурну стратегію розвитку до 2025 року // espreso.tv
- ↑
http://www.rpr.org.ua/ua/blank/culture-strategy-analysis
- ↑
http://www.unian.ua/society/1003636-do-minkultu-vje-nadiyshlo-doruchennya-zaboroniti-pokaz-filmiv-z-porechenkovim-nischuk.html
- ↑ У квітні стартує конкурс на кращий проєкт меморіалу «Небесній сотні»
- ↑
http://terradignitas.kga.gov.ua/pro-konkurs/grafik-konkursu
- ↑
http://www.radiosvoboda.org/content/news/27253977.html
- ↑
http://mincult.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=245116614&cat_id=244895180
- ↑
http://language-policy.info/2017/01/novyj-movnyj-zakonoproekt-5670-movni-inspektory-ta-subtytry-v-teatrah/
- ↑
http://document.ua/pro-viznannja-takimi-sho-vtratili-chinnist-dejakih-nakaziv-doc277767.html
- ↑
http://music-ukr.blogspot.com/2017/02/blog-post_24.html
- ↑
http://ukranews.com/ua/news/461639-ministr-kultury-nyshhuk-zayavyv-pro-problemy-z-genetykoyu-u-zhyteliv-donbasu-ta-zaporizhzhya
- ↑
http://strana.today/news/41788-ministr-kultury-ukrainy-evgenij-nishuk-skazal-o-zavezennyh-zhitelyah-donbassa.html
- ↑
http://cultprostir.ua/ru/blog-entry/ministr-kulturi-predstaviv-svoyu-poziciyu-schodo-skandalu-navkolo-centru
- ↑ Максим Левада Про заяву міністра Нищука
- ↑
http://www.kurbas.org.ua/kurbas_pess_relise.html
- ↑ Центр Курбаса: анатолмія скандалу
- ↑ НАЗК: Внесено припис Міністру Нищуку про порушення антикорупційного законодавства в його відомстві // Національне агенство з питань запобігання корупції
- ↑
https://www.youtube.com/watch?v=NAaRg-EOFJc
- ↑
http://nsju.org/index.php/article/view/7881
- ↑ Гройсман очолив список партії «Українська стратегія» на виборах до Ради, в п'ятірці — ще три міністри 112.ua (07.06.2019)
- ↑
https://www.cvk.gov.ua/pls/vnd2019/wp407pt001f01=919pf7201=17529
- ↑ Народний артист України Євген Нищук завітає до Херсона — Перший регіональний , firstregion.com.ua Шаблон:Перевірено
- ↑ Головний драматичний театр країни святкує 100-річчя — Главком , glavcom.ua Шаблон:Перевірено
- ↑
https://espreso.tv/news/2016/11/23/ukrayinciv_oburyly_slova_nyschuka_pro_quotzavezenu_genetykuquot_pivdnya_ta_skhodu
- ↑
https://life.pravda.com.ua/culture/2016/11/23/220389/
- ↑
https://www.bbc.com/ukrainian/news-38081004
- ↑
https://zaxid.net/nishhuk_zvinuvativ_rosiysku_propagandu_u_rozkruchuvanni_skanadlu_dovkola_nogo_n1410460
- ↑
https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/b/b4/Culture_and_life%2C_34-35-2019.pdf
- ↑
http://ukranews.com/ua/news/453283-u-ministra-kultury-pomerla-druzhyna-oksana-batko-nyshhuk
- ↑
http://24tv.ua/pomerla_druzhina_ministra_kulturi_n734845
- ↑
http://ukranews.com/ua/news/453771-u-stolychnomu-teatri-poproshhalysya-z-artystkoyu-oksanoyu-batko-nyshhuk
- ↑ Сьогодні поховали дружину прикарпатського міністра Євгена Нищука (фото) .
- ↑ Шаблон:УПУ
- ↑ Шаблон:УПУ
- ↑ Шаблон:УПУ
- Сторінки з помилками посилань
- Керівники органів виконавчої влади України
- Уродженці Івано-Франківська
- Випускники Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого
- Українські актори
- Актори озвучування України
- Учасники Помаранчевої революції
- Учасники Євромайдану
- Актори Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка
- Імпресаріо
- Політики України
- Кавалери ордена князя Ярослава Мудрого V ступеня
- Українські конферансьє
- Голови Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка