-

Сьогодні 22 листопада 2024 року. Як допомогти й отримати допомогу під час війни

Лоскот Євген Олександрович: відмінності між версіями

Матеріал з Разом
Перейти до навігації Перейти до пошуку
ua>InternetArchiveBot
(Виправлено джерел: 9; позначено як недійсні: 0.) #IABot (v2.0.8.7)
 
м (Імпортовано 1 версія)
 
(Не показано 2 проміжні версії 2 користувачів)
Рядок 82: Рядок 82:
[[Категорія:Померли у Веселій Горі]]
[[Категорія:Померли у Веселій Горі]]
[[Категорія:Поховані в Козелецькому районі]]
[[Категорія:Поховані в Козелецькому районі]]
[[Категорія:Люди, на честь яких названі вулиці]]
[[Категорія:Люди, на честь яких названо вулиці]]
[[Категорія:Випускники Одеської військової академії]]

Поточна версія на 21:34, 8 жовтня 2023

Лоскот Євген Олександрович
UA-OF2-CPT-GSB-H(2015).png КапітанШаблон:Категорія тільки в статтях
Шаблон:Wikidata/p373

Євге́н Олекса́ндрович Ло́скот ( — Шаблон:ДС) — український військовик, капітан Збройних сил України. Герой України (посмертно).

Життєвий шлях

Народився 1983 року в місті Чернігові. 2000 року закінчив загальноосвітню школу в селищі Десна Козелецького району Чернігівської області.

2006 року закінчив Одеський інститут Сухопутних військ, розпочав службу на посаді командира взводу. 2011-го звільнився з лав ЗС України в званні капітана.

Брав активну участь у громадсько-політичному житті, від 2010 року був членом Козелецької районної організації ВО «Свобода». Активний учасник Революції Гідності, перебував у лавах Автомайдану, зазнав поранення у протистояннях на вулиці Грушевського, брав участь у захисті Майдану 18-20 лютого 2014 року.

Добровольцем пішов до військкомату, мобілізований 21 березня 2014-го, призначений на посаду заступника командира роти з озброєння розвідувальної роти 1-ї окремої гвардійської танкової бригади. Брав участь у боях поблизу населених пунктів Жовте, Лутугине, Раївка, Сабівка, за стратегічні блокпости. За оборону Луганського аеропорту достроково отримав звання майора, проте так і не встиг змінити погони.

У вересні по важких боях залишився під Луганськом прикривати відхід основної тактичної групи, приєднався до бійців 22-го батальйону тероборони «Харків». Хлопці залишилися без офіцерів, тож Лоскот вирішив очолити обезголовлений підрозділ, про що доповів своєму командуванню.

Обставини загибелі

5 вересня на позиції «Щогла» залишалося 17 бійців 1-ї танкової бригади, близько 30 бійців 3-го батальйону територіальної оборони, і троє з 22-го батальйону. З техніки залишилась лише одна БМП і дві вантажівки — 3 БМП вийшли звідти раніше з командиром 1 ОТБр Грицьковим. Бійці чули танкові двигуни противника, що зайшов до Олександрівська, що неподалік. А приблизно о 7 вечора виявили, що в тил до них у кількох сотнях метрів, на межі сільгоспугідь і найближчого терикону, зайшла й зупинилася табором група цивільних позашляховиків. Огляд виявив, що це був загін проросійських сил. Капітан Лоскот сів у БМП, взяв на борт двох вояків. Лоскот вирішив атакувати противника, використавши ефект неочікуваності. Хлопці використали кулемет і автомати, чавили й таранили «Лексуси» і «БМВ». Коли російські бойовики прийшли до тями, старенька БМП вже залишала розташування. На башті БМП спалахнув вибух ПТКР, в бронемашину влучила граната РПГ. Вона ще трохи проїхала і зупинилася, почала горіти. Екіпаж її покинув і невдовзі у БМП вибухнув боєкомплект.[1] Хлопці розділилися — один з воїнів зміг повернутися до своїх, другий потрапив у полон. Євген встиг відійти з поля бою, зв'язатися з «айдарівцями» і домовитися про допомогу у переправленні на другий берег Сіверського Донця. Добровольці попросили ще скоригувати артилерійський вогонь, на що офіцер погодився. Артилерія щільним вогнем накрила вороже угруповання.

Проте Лоскота видали місцеві, поранений капітан потрапив в оточення та прийняв свій останній бій на закинутій фермі поблизу села Весела Гора Слов'яносербського району. Коли закінчились набої, підірвав себе гранатою, прохрипівши дивну для терористів фразу:


Після цього російські бойовики добили українського офіцера пострілом у голову. Російсько-терористичні формування на добу пригальмували просування вглиб української території до міста Щастя. За цей час змогли вийти з оточення півсотні українських вояків, підтягнулися до Щастя та закріпилися добровольці з батальйону «Айдар» і бійці 92-ї мехбригади полковника Віктора Ніколюка.

Рештки Героя були виявлені пошуковцями Місії «Евакуація-200» («Чорний тюльпан») 22 червня 2015 року на місці його загибелі та ідентифіковані за результатами ДНК-експертизи.

9 вересня 2015 року офіцера поховали в смт Десна[2].

Залишилися мати Ксенія Лоскот, дружина Тетяна та син Тарас 2010 р.н.

Нагороди та звання

Вшанування пам'яті

Примітки

Джерела

Шаблон:Succession

Шаблон:Герої України

Шаблон:Учасники РУВ