Російський світ

Матеріал з Разом
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Шаблон:Універсальна картка Шаблон:Otheruses «Росі́йський світ» (Шаблон:Lang-ru[1]), або Pax Moscovita[2][3][4], Pax Moscovica[5], Pax Rossica, Pax Russica[6][7] — російська неоімперська геополітична та ідеологічна[8][9] доктрина епохи панування путінізму[10][11], спроба орієнтації російського населення стосовно ідейних основ існування та розвитку російського суспільства через формування симбіозу сприйняття історичного минулого та перспективного бачення майбутнього в пошуку нової моделі ідеологічного наповнення національної ідеї нової Росії, створення стратегії геополітичного розвитку на теренах колишнього Радянського Союзу, масово- та соціально-комунікаційна технологія впливу РФ на внутрішню політику сусідніх держав, суспільно-політична практика та еклектична світоглядна суміш в партійному будівництві та ідеологічній, агітаційно-пропагандистській діяльності, ідеологічний концепт в російському політичному та інтелектуальному дискурсі для позначення наднаціональної і трансконтинентальної спільності, комплексна політтехнологія Кремля та геополітичний підхід для інтерпретації сучасних політичних процесів правого і лівого спектрів в одному руслі в формі еклектичних поєднувань елементів панславізму, євразійства, російського месіанства та імперіалізму (в тому числі у вигляді неформальної імперії), ідеології російського більшовизму і крайніх націоналістичних течій російського білого антикомуністичного руху років громадянської війни в Росії в еміграції.[11][12][13] «Синкретична політика „російський світ“» (процес синкретизації, «гібридизації») — це родове поняття, гіперонім якої визначається не лише комбінацією двох стандартних полюсів правого та лівого політичних спектрів чи запереченням їх на основі одномірного політичного спектру, а й охоплює «соціальний термін „Російський світ“», який як фігури мови використовується на позначення не будь-яких асоціацій з російською культурою, а застосовується у вигляді концептуалізації його в значення «російської культурної сфери як сукупності тих країн і народів Російської Федерації, чия культура формувалася під впливом зразків часів від Русі до Московського царства, Російської імперії, пострадянських подій початку 1990-х років, та з початку 2000-х років — часів путінської епохи, і включає як російську діаспору, так і російську культуру разом з її впливом у світі». Ідеологія «русского міра» — соціально-політична доктрина, що просувається керівниками Російської Федерації.[14]

Через багатоаспектність за основними показниками, характерними рисами та суспільно-політичною практикою до розуміння цього поняття є різні підходи: цивілізаційний, історико-ментальний, культурно-цивілізаційний, геокультурний, геополітичний, мережево-глобалістський, соціокомунікативний, релігійно-клерикальний, державно-інструментальний.

На своєму початку «російський світ», як просторовий об'єкт, у своєму оформленні був ідеологічним підґрунтям для геополітичного новоутворення «Євразійський Союз», тобто для реставрації колишнього СРСР у нових умовах,[15] найважливішою складовою якого мала би бути лояльна проросійська Україна[16], та згодом перетворився у виправдання прямої військової агресії проти України «для захисту російського і російськомовного населення» (див. проект «Новоросія»). Ще значно раніше російські шовіністичні кола почали поширювати «загальноросійську ідею» об'єднання українського, білоруського та російського народів в єдиний «загальноросійський народ». Світоглядна бульбашка «руского міра» сформована на ірраціональних засадах значною мірою завдяки його ідеологам, які були далекими від того, що називають психічно здоровими людьми, внаслідок проживання катастрофічного досвіду.[17]

На підтримку «співвітчизників» і пропаганду ідей «російського світу» щорічно з бюджету РФ виділяються десятки мільйонів доларів США.[18]

Ідеї, підґрунтя, витоки

Автором філософсько-політичної доктрини «російський світ» вважається сучасний російський філософ, син засновника московської «методологічної школи» Георгія Щедровицького, та тодішній радник російського високопосадового чиновника С.Кирієнка Петро Щедровицький.[19][20]

Першою причиною конструювання проекту стало прагнення інтелектуальної і владної еліти Російської Федерації знайти вихід із кризи ідентичності російського суспільства і відцентрових процесів у політичній сфері.

Ця ідеологія знайшла відображення в політичних подіях, які відбуваються у 2014—2016 рр. у Криму і на сході України:[14] анексія Криму 2014 року,[21][22] так звана «російська весна» (події на сході України у 2014 році) та спроба створення так званої «Новоросії», що призвела до війни на сході України.[23][24] Пропаганда ідей російського світу в Україні покликана коригувати масову свідомість у напрямку, вигідному Російській Федерації, а також слугувала підготовчим плацдармом для вторгнення в Крим. Імперська ментальність, підтримувана ЗМІ, зумовлює схвальне ставлення більшості росіян до привласнення Криму. Тому навіть тоді, коли президент Російської Федерації виголошує інформацію, яка відверто суперечить тій, яку він оприлюднював раніше за тим самим питанням (спочатку про відсутність російських військових на території України, а згодом визнання цього факту як прямо (у Криму), так і опосередковано (на сході України), то це не викликає в авдиторії ні здивування, ні дисонансу.

О. Г. Дугін[25][26] щодо такої гібридно-месіанської[27] агресії путінського режиму заявляє:[28]


Концепція «росі́йського світу» вважається «ідеологічним підґрунтям сучасної російської неоімперської геополітичної доктрини, епохи панування путінізму»[10][29][30][31] і такою, що слугує ідейним підґрунтям для історичного реваншу[32] — воєнної агресії з метою реставрації Росії у кордонах СРСР до 1991 року та «повернення зони впливу» щодо країн-колоній та сателітів у Європі, Закавказзі та Сер. Азії до 1917 року до поразки Росії у Першій світовій війні.[33][34][35][36][37] Деякі оглядачі вважають проект «російського світу» повним аналогом, ремейком або компіляцією нацистського «Третього Райху».[38][39]

Концепція «російського світу» є також однією зі спроб створення утопічного російськоцентричного східнослов'янського (див. панславізм) альтернативного Європі «цивілізаційного полюсу».[11][40][41] На більш ранніх стадіях «Російський Світ» — це неоколоніальний шовіністичний[42][43] проект[44] або концепція,[45] що визначається як спільний «цивілізаційний простір»,[11] який базується на трьох засадах:

Володимир Путін та один із адептів Російського світу патріарх РПЦ Кирило (Гундяєв)[46][47]

Згідно з Патріархом Московським Кирилом, основами «російського світу» є:[46][50][51]

  1. Православна віра
  2. Російська мова та культура
  3. Спільна історична пам'ять і спільні погляди на суспільний розвиток

Ця триєдина формула основ-«стовпів» є новітнім перевиданням (модифікацією) ранішої державницької формули XIX ст. — «Православ'я-самодержавство-народність» з «Теорії офіційної народності» графа Сергія Уварова.

При СРСР Росія намагалася витворити єдиний «радянський народ», а тепер — на пострадянському просторі бажає створити православний простір під егідою Російської Православної Церкви з назвою «рускій мір», в основі якого пануватиме російська культура, російська мова, російське православ'я і російська політика.[51]

Російський етнолог і історик, директор Інституту етнології і антропології РАН ім. Миклухо-Маклая, академік РАН Валерій Тишков пише: Саме ці елементи — єдина культура і спільна мова — надають нібито «цивілізаційному проекту» імперського звучання. Адже для цивілізації зовсім не обов'язкова наявність спільної мови чи будь-якої культури, що «лежить в основі», — це характерно для імперії. Але як цим пожертвувати, якщо це і є «російський світ», в якому національні культури опиняються у становищі клієнтів — віддають свої найкращі творчі сили на збагачення «загальної» культури та підтримують цю культуру економічно, споживаючи її продукти[52].

З початку 1990-х років концепція «Російського світу» формувалася Петром Щедровицьким, Юхимом Островським, Глібом Павловським, Валерієм Тишковим та іншими. Колишній чиновник кремлівської адміністрації та куратор проекту «Новоросія», Борис Раппопорт заявляє, що в актуальний політичний обіг поняття «русскій мир» в 2005 році ввів керівник адміністрації Путіна Сурков[53]. Володимир Путін ввів термін «русский мир» до широкого громадсько-політичного дискурсу наприкінці 2006 та на початку 2007 років. Цей термін він вжив у жовтні 2006 року у своєму вітальному слові до учасників Всесвітнього конгресу співвітчизників.

Дискусійним майданчиком розробки самої ідеї «російського світу» деякі автори[54] вважають так званий «Ізборський клуб»[55].

На початковому етапі стратегія Росії полягала в боротьбі «м'якою силою» проти впливів Європейського союзу на теренах колишніх радянських республік, представляючи себе як альтернативну модель[56], на просунутому етапі — у веденні гібридної війни.[57] Наприклад, у виправданні злочинних антиукраїнських дій — у заяві МЗС РФ щодо подій у Донецьку 13 березня 2014 року зазначається: «Росія усвідомлює свою відповідальність за життя „співвітчизників“ і „співгромадян“ в Україні і залишає за собою право на їх захист»[58] і, одночасно, в аналогії з еклектично «поєднаними» позиціями як і в проекті «російського світу», — в офіційній заяві використовує нечіткі терміни «співвітчизники» і «співгромадяни» (порівняй із концепцією «зелені чоловічки»), які залишають для влади РФ відкритими фактично будь-які варіанти подальших дій. Таким чином відсутня турбота в дотриманні навіть видимості їхньої правдоподібності, що свідчить про першочергову спрямованість таких повідомлень на населення самої Росії, а також на прихильників сепаратизму в Україні.

Інструментарієм реалізації проекту «російського світу» є створення переважаючого впливу в сусідніх країнах, обмеження їхнього суверенітету і встановлення повного контролю за їхніми просторами (економічним, політичним, інформаційним, конфесійним, мовним тощо), оволодіння (в тому числі шляхом купівлі) стратегічними об'єктами, перехоплення у свої руки політичних важелів держави-об'єкта «російського світу» через систему різного роду союзів (митного, безпекового тощо). Це і є м'якою формою поступової ліквідації державного суверенітету.

Проміжними етапами є:




Постановою Уряду РФ від 20 червня 2011 N 492 «Про федеральну цільову програму „Російська мова“ на 2011—2015 роки» для реалізації двох підпрограм, що передбачають діяльність за межами Росії — «Підтримка російської мови як основи розвитку інтеграційних процесів в СНД» та «Задоволення мовних потреб співвітчизників, що мешкають за кордоном» планується витратити 2526,66 млн рублів (близько 85 млн дол. США).[60]

Міфологеми та догми

Концепт характеризується використанням історичної міфології,[32][61] геополітичного підходу для інтерпретації сучасних політичних процесів правого і лівого спектрів, еклектично поєднує елементи панславізму (політичне об'єднання слов'янських держав), євразійства (відмова від європейської інтеграції Росії на користь інтеграції з центральноазійськими країнами), російського месіанства та імперіалізму,[11] поєднання ідеології російського більшовизму і крайніх націоналістичних течій російського білого антикомуністичного руху років громадянської війни в Росії в еміграції.[9] Включає обґрунтування новітньої імперії «російського світу» з її унікальними духовними та культурними цінностями, яку треба захищати від зовнішніх вторгнень, насамперед, з боку західної цивілізації. Для російських мислителів відродження національної своєрідності російської культури завжди розглядається у парадигмі протистояння «осяяної духовністю» російської ідеї із «загниваючим, бездуховним» Заходом.[62]

Сюди відноситься продукування і закріплення в свідомості аудиторії за допомогою медіа, котрі виходять під егідою УПЦ МП і близьких до цієї організації братств та ін.[49] (наприклад, газет «Шаблон:Lang-ru», «Шаблон:Lang-ruр», сайти «Шаблон:Lang-ru», «Шаблон:Lang-ru», «Шаблон:Lang-ru», «Шаблон:Lang-ru», деяких інших православних видань періодика яких має спільні теми, проблеми, наявний передрук матеріалів) міфу про спільну історію та єдність України, Росії і Білорусі (Малої, Великої і Білої Русі в інтерпретації авторів публікацій); пропаганда ідеї самодержавства в союзі, основу якого, на думку авторів деяких матеріалів, мусять складати названі країни; закріплення в масовій свідомості міфу про позитивну історичну роль самодержця, який уособлювався в образі царя Миколи ІІ (нині цей міф модифікується таким чином: будь-який представник династії Романових — Сталін — Путін); акцентуація самодержавницької влади як такої, що дана Богом; поширення ідеї православ'я як об'єднуючої для трьох народів (при ігноруванні греко-католиків, католиків, протестантів та ін.); пропаганда «русского мира» при невизначеності ідеології, концепцій, настанов тощо і варіативності в залежності від політики РФ.[14]

«Російський світ» як ключовий концепт російської національної ідеї, як і завжди, залишається ідеологічнім виправданням російського шовінізму, імперіалізму і військової агресії проти сусідів.

«Окрема російська цивілізація»

Слов'янофільська течія суспільної думки, стверджує особливий «російський світ» і «богообраність» російської людини.[63] Сюди відносяться ідеї вічної боротьби з Заходом за свою «свідомісну особливість», Боже призначення; перманентне протистояння західній моделі цінностей, на боротьбу за знищення або себе, або супротивника. Ідеї «Святої Русі» — твердження, що земля колишньої Русі, частина якої опинилася під владою Московського князівства, сама по собі є святою. Ідеї з утвердження історичного значення столиці російської держави — Москви, як всесвітнього політичного і церковного центру".[11][63] Ідеї усвідомлення себе особливим народом (навіть серед інших православних народів), намагання розширити свої політичні кордони для «спасіння православ'я», нав'язування іншим народам свого світогляду. В радянські часи месіянсько-слов'янофільська ідея народу-Богоносця трансформувалася в ідею авангардної ролі російського пролетаріату у всесвітньо-історичному перевороті та у збудові комуністичного едему.[63]

Авер'янов Віталій Володимирович (один із засновників, заступник голови Ізборського клубу) оголошує «рускій мір» третім «цивілізаційним полюсом» в протиставлення «американському полюсу», «європейській інтеграції, яка формує принципово нову геополітичну реальність», і «Китаю, який підтягує до себе країни Третього світу».[64] Ідеологію «російського світу» називають фактичним крахом немаргінального «сучасного європейського російського націоналізму» — незалежної і самостійної від влади РФ політичної ідеології.[65]

Євразійство

Файл:Емблема НТС.jpg
Емблема НТС є претензією на наступництво від держави Володимира Святославича.

Як продовження слов'янофільської течії суспільної думки — відмова від європейської інтеграції Росії на користь інтеграції з центральноазійськими країнами. Часто «русский мир» ототожнюється із поняттям «Шаблон:Lang-ru».[11][66][67] З одного боку, РФ зацікавлена в поглибленні зв'язків з Європою та не проти того, аби інтегруватися у спільний Європейський економічний простір, а з іншого — виступає активним учасником інституціоналізованих інтеграційних структур Азійсько-Тихоокеанського регіону (АСЕАН, АТЕС, АРФ, АСЕМ, ШОС).[68] Згідно доктрини «руского міра»: «Без євразійського вектору „російський світ“ приречений на ту або іншу форму етнокультурного і релігійного ізоляціонізму» в «своєрідній моделі євразійської нації, яка має однорідне в етнічному, расовому і культурному плані ядро, яке поступово оточує себе кільцем чи намистом із субетносів а також етносів, які не входять в російський етнос (Кавказ, Центральна Азія, Балтійські країни і ін.), але притому які включаються в великий „російський світ“».[9]

Олександр Дугін у своїй книзі Основи геополітики: Геополітичне майбутнє Росії стверджував, що Україна повинна бути анексована Російською Федерацією, тому що нібито «Україна як держава не має геополітичного значення, особливого культурного імпорту чи загальнолюдського значення, географічної унікальности, етнічної винятковости, її певні територіальні амбіції становлять величезну небезпеку для всієї Євразії і без вирішення проблеми „українського питання“, говорити про континентальну політику взагалі безглуздо». Не можна дозволити Україні залишатися незалежною, якщо вона не буде санітарним кордоном, що було б теж неприпустимо.[69] Книга мала великий вплив на зовнішню політику Владіміра Путіна, що врешті призвело до російсько-української війни.[70]

На думку критиків «російського світу» — це категорична відмова російського правлячого прошарку у 2000-х роках від європейського способу життя та шляху розвитку, обраного Заходом після Другої світової війни. Анти-європейський або так званий «євразійський шлях» розвитку є, по суті, деградацією та цивілізаційним глухим кутом. Бо відмова від правового суспільства і держави, від примату гуманізму і людяності над державою, опір європейській інтеграції, проти прозорості кордонів та примату права, автоматично в підсумку веде до «середньовіччя» та варварства, азійського диктаторського типу.

На думку російського історика Є. Понасенкова, «відмова від західних свобод і прав людини потребує символів, кривавих образів, які б, з одного боку, підтверджували значущість сьогоднішнього шляху, а з іншого — видавались би настільки жорстокими, щоб на їх фоні сьогоднішній режим не виглядав би таким уже саблезубим».[71]

«Виняткова роль» та месіанство

Всіляке вкорінення в масовій свідомості населення Росії і не лише, за рахунок тотальної пропаганди, уявлення про виняткову роль і цивілізаторську місію російської культури (див. «Москва — Третій Рим»),[9][63][72] самопозиціонування Росії виключно у ролі фаворита міжнародних відносин, впливової у різних відношеннях країни, гаранта миру і стабільності у світі.[11][12][63] В підкріплення догми про цивілізаторську місію російської культури покликана демонстрація яскравості творчої спадщини класичної російської літератури (Достоєвський, Толстой). Причому, як і за радянського часу, держава «приватизує» видатних російських поетів і письменників — «наш Пушкін», «Лермонтов був патріотом, тому що поїхав воювати на Кавказ» (прес.-конф. В.Путіна). Також активно пропагується твердження про винятковий лідерський та месіанський характер Росії,[11][63] створюється міф про країну-переможця, що ніколи не зазнавала серйозних поразок. Ці аспекти відображаються в позиціях: 1) історія держави, а не суспільства; 2) дискурс перемог, а не поразок, — а усе, що випадає з цього контексту, виявляється за межами російськосвітної ідентичності.[73] Це і є «загальна історична пам'ять» і спільні погляди на суспільний розвиток, що з неї випливають.[73] Таким чином, російськосвітна ідентичність постійно змінюється на догоду політичній кон'юнктурі. Ще у 2010 році Володимир Путін у прямому ефірі заявив, що Росія б здобула перемогу у Другій Світовій війні без України у складі СРСР, бо Росія країна переможців.[74]

За переконанням С. Глазьєва, «російський світ» — чи не остання опора цивілізації.[75]

Окремі твердження О. Дугіна висловлює і М. Міхалков у «Маніфесті Освіченого Консерватизму», де він досить своєрідно пояснює ідею євразійства, зараховуючи до її культурних констант релігійну ідею месіанського масштабу.[12] Генерал-полковник Івашов Леонід Григорович заперечує Захід як цивілізацію, і стверджує, що Росія знову повинна зіграти «утримуючу» роль, бо її божественно-космічне призначення в історичній долі народів світу — оберігати людство від самознищення.[76]


Генадій Зюганов, перший секретар ЦК Комуністичної партії Російської Федерації описує «рускій мір» через комуністичні ідеї «матеріалістичного та антихристиянського вчення», послуговуючись «Заповідями Блаженств Російської Православної Церкви»:[77]


Державна імперська церква

Сюди відноситься панування імперського менталітету не лише в політичних, а й у церковних колах. І це при тому, що імперський менталітет має дуже мало спільного з євангельським ідеалом буття християнина. Під «Русскім міром» приховані нова російська імперія, російська влада й російська імперська церква.[51]

У певних колах існує думка, що ієрархи РПЦ МП за радянських часів були агентами КДБ, а можливо, вони і зараз є співробітниками спецслужб (ФСБ).[78][79][80][81][82] У 1967 р. з ініціативи голови КДБ СРСР Ю. Андропова було сформовано п'яте (ідеологічне) управління КДБ, у структуру якого з 1968 р. було включено четвертий «церковний» відділ.[83][84] Відділ вивчав зовнішню й внутрішню діяльність духівництва, його політичні настрої, ставлення до влади та партії.[83] На думку аналітиків, «російський світ» не має нічого спільного з християнством.[85]

Окрему увагу заслуговує те, що «фонд „Рускій мір“» очолює В'ячеслав Никонов, який є сином високопоставленого офіцера НКВС й онук сталінського наркома закордонних справ В'ячеслава Молотова.[86][87] Свою кар'єру починав завсектором ЦК КПРС, помічником керівника КДБ СРСР.[86] Для «фонду „Рускій мір“» як окреме завдання поставлено «взаємодію з РПЦ та іншими конфесіями у справі просування російської мови та російської культури».[88][89][90][91][92]

Російська православна церква ще з часів Петра I існує як державна структура в ролі надійної опори імперії.[11] Першим і головним обов'язком церкви у її відношенні до держави було насадження «вірнопідданих» почуттів.[11][13] Цього намагалися досягнути введенням свого роду культу імператорської влади.[93] Російська православна церква є своєрідною м'якою силою для поширення і легітимізації російського релігійного, культурного, політичного та ідеологічного впливу, зокрема експансії на пострадянському просторі.[41] «Православ'я, самодержавство, народність» — триєдина формула державної ідеології.[94] Православ'я поставлене на службу самодержавству.

Патріарх Кирил виголосив тезу, в якій поставив в один ряд президента РФ, князя Василя ІІІ та царя Олексія Михайловича, який свого часу отримував листи від монаха Філофея, де йшося про Третій Рим, а відтак, чинний патріарх РПЦ благословляє імперські амбіції сучасного очільника Росії від імені церковної влади, міфологізуючи «богообраність» сучасної російської влади.[95] В інтерв'ю на радіостанції «Ехо Москви» протоієреєм В. Чапліним, власне кажучи, священиком було легітимізовано процес знищення внутрішніх ворогів.[96]

РПЦ і її вищий клір стали інструментами Російської держави для масованого наступу на Україну та Українську церкву, яку намагаються позбавити її законних прав.[11]

РПЦ підтримує вторгнення Росії на територію України:


Батюшка Московсько-Православної Церкви України протоієрей Андрій Ткачов[97] навіть розмістив в Інтернеті таке прокляття:

В загальному, у російському суспільстві роль РПЦ є двоякою: з однієї сторони, хоча це й не затверджено законодавчо, православ'я відіграє роль ніби державної релігії, а тому прагне впливати на всі суспільні інституції, визначаючи зовнішню та внутрішню політику Росії, а з іншої сторони — Російська Федерація, як секулярна держава, використовує Церкву для здійснення своєї геополітичної політики: в цьому випадку Московська Патріархія постає лише інструментом.

«Духовні скріпи» та «політичне православ'я»

Ідея, «російського світу» стала теоретичним прикриттям імперської політики «збирання земель» і пропагується насамперед вищим кліром Московського патріархату[11][51][72] та УПЦ МП.[14][49]

«Духовні скріпи» — релігійно-клерикальний підхід на означення «російського світу»; доктрина «російського світу» у виконанні патріарха Кирила;[9] популістський евфемізм з нав'язування смислів, покликаний відібрати і позначити як «традиційні цінності» російського світу певний концепт, котрий за визначенням патріарха, не має чітко визначених географічних меж та характеризується наявністю носіїв православної віри та російської мови у різних частинах світу, що надає цій ідеї планетарного масштабу.[11][12] Патріарх для пояснення необхідності створення «російського світу» впровадив поняття «російськість». «Російськість» як православ'я, як домінанта в культурі та мові, як єдина історична пам'ять є своєрідним ірраціональним ґрунтом для ностальгічних спогадів про імперську велич великої Росії. Поняття «російськість» сакралізується за відсутності раціональної системи доказів щодо обґрунтування необхідності створення «російського світу».[12] Прикладом цього є постійне цитування апокрифічного вислову Лаврентія Чернігівського: «Русь, Україна та Білорусь — це є Свята Русь». РПЦ навіть пропонує неологізм «православний патріотизм».[98] Нав'язування «російськості» для вищезазначених держав з ігноруванням культурно-духовної спадщини білорусів, українців буквально є проявом імперіалізму та великодержавного шовінізму.[51]

Згідно з відомою уварівською[12] тріадою трьома скріпами російської ментальності є самодержавство, православ'я і народність, які щільно переплітаються. Ідея самодержавства бере свій початок у другій половині XIV ст., коли московському князю Д. Донському необхідна була ідеологема, яка б могла поєднати в єдиний простір Візантію, Велике князівство Литовське і Північно-Східну Русь. Для цієї мети ним була створена теорія про Москву, як місто, котре стане «третім Римом» і перебере славу Константинополя. Після 1453 року і падіння Царгороду ця теорія стала підставою для «обґрунтування» права Москви на об'єднання навколо себе усіх земель Русі. Теорія «Москва — третій Рим» стала фактично офіційною ідеологією московської держави у XVI—XVIII ст., коли Московія уже не лише приєднувала руські князівства навколо себе, але і загарбувала азійські та європейські території включно з Україною.

«Народність» за претензіями «російського світу» розглядається виходячи з налаштувань про самодержавство і православ'я — усі інші інородці мають стати у перспективі росіянами, а українці або частина одного російського народу, або їх не існує. (див.: Давньоруська народність) Або існує єдиний «„триєдиний“ російський народ»/"«триєдине» російське плем'я",[11] яке поділяється на великоросів, малоросів, білорусів, і в етнічному сенсі відмінності їх не грають ролі. Оскільки ідейним виразником «російського світу» був російський цар, то у сфері політики усі відгалуження «російського» племені мають виконувати завдання останнього, бути сліпими послідовниками його державної волі. Православ'я є єдиною релігією усіх. Точніше — та його частина, яка підпорядкована Московському патріархату.[11] Патріарх Кирил визначив три ключові основи «російського світу»: православну віру; російську культуру та мову; спільну історичну пам'ять та спільні погляди на суспільний розвиток.[12][41][99]


Митрополит Одеський та Ізмаїльський Агафангел неодноразово заявляв про свої сподівання щодо «відновлення історичної справедливості, нову інтеграцію, що базується на тисячолітній богозаповітній єдності Святої Русі»,[100] та категорично виступає проти відокремлення УПЦ від РПЦ, а так само — проти «відокремлення двох єдинокровних та єдиновірних народів», які нібито пов'язані «єдиною церковною та цивілізаційною місією».[101] У чому полягає така місія не уточнює. Схожої позиції дотримується й митрополит Донецький і Маріупольський Іларіон, який очолює роботу спеціальної Комісії з підготовки змін і доповнень до Статуту про управління УПЦ МП редакції 2007 року.

Архієпископ Тульчинський і Брацлавський Іонафан ідеал «святої Русі», «східно-слов'янську православну ідентичність» чітко протиставляє вступу до ЄС, європейській ідентичності — «егоцентричній ліберальній ідеї протестантської Європи».[102]

У вересні 2012 року РПЦ виступила з ініціативою збору підписів за проведення всенародного референдуму про возз'єднання Росії, Білорусі та України.[103] Ця акція розглядалася у самому Московському патріархаті як один із кроків, що має підтримати магістральний рух у напрямі розвитку інтеграційних процесів пострадянських держав.[103]

Доволі активно лобіює інтеграційні проекти під егідою Російської Федерації також В. Медведчук. Контрольований ним громадський рух «Український вибір» під виглядом соціальної реклами провадить масштабну інформаційно-пропагандистську кампанію.


Некрократія

Шаблон:Доробити розділ

Підтримка

Серед найвідоміших сучасних теоретиків «російського світу» є П. Щедровіцький, А. Мігранян, О. Дугін, А. Кураєв, С. Кургінян, Г. Павловський, В. Тішков, М. Гефтер, В. Цимбурський, О. Кара-Мурза, В. Кірчанов. Цими авторами репрезентується широкий спектр поглядів на «російський світ» — від поміркованих до радикально-агресивних.[12] Твори російського шовінізму збудованих на концепті «російського світу» публікуються в Росії працями російських чорносотенців початку ХХ ст., у тому числі і лідерів націоналістичних російських організацій Києва: А. Стороженка, І. Сікорського, В. Шульгіна, С. Щоголева, Т. Флорінського та ін.

Колишнього президента України В. Ф. Януковича та його оточення свого часу звинувачували у підтримці позицій «російського світу» в Україні через руйнування української державності, руйнації української армії, насичення керівного складу СБУ російською агентурою; прямою забороною на проведення контррозвідувальної діяльності проти російських спецслужб, виділення бюджетних грошей на побудову нових та розширення старих храмів і господарських будівель УПЦ МП,[104] а також виділення коштів на будівництво вже збудованих церков.[105] У Києві, з території Печерської лаври були спроби виселити п'ять музеїв.[106][107] Це значною мірою сприяло інфільтрації в український суспільний простір ідей чергового політпроекту Кремля. Як ще один приклад, можна навести ситуацію довкола Свято-Успенської Почаївської лаври (Тернопільська обл.), яку відповідно до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законів України» № 1161 (щодо повернення культових споруд релігійним громадам) пропонувалося виключити з Переліку пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, та передати у власність релігійній громаді УПЦ МП.[108] Так, відповідаючи представникам державних органів взаємністю, Церква Московського патріархату наприкінці 2009 р. в лиці єпископа Новокаховського і Генічеського зазначала: «Після стількох років випробувань, посланих Вікторові Януковичу, Господь пошле йому допомогу і дарує перемогу».

Про лояльність оточення Януковича до політики РПЦ, яка активно пропагує ідею «російського світу» підтвердується самим фактом зустрічі екс-глави Адміністрації Президента України С. Льовочкіна з патріархом Московським Кирилом у його резиденції в Даниловому монастирі 4 березня 2013 року, предметом якої були питання підготовки до «спільного відзначення» 1025-річчя Хрещення Русі; це підтверджується і запрошенням патріарха Кирила на інавгурацію Президента України В. Ф. Януковича 25 лютого 2010 року, яке було вкрай негативно сприйняте представниками церков Київської традиції. Тоді предстоятель РПЦ виявився єдиним очільником церкви іноземної держави, запрошеним на цей захід, що стало більш ніж промовистим сигналом для всіх українських церков. Проросійські позиції активно обстоював екс-міністр освіти та науки України Д. Табачник. Колишній міністр освіти і науки України Д. Табачник в одному з інтерв'ю російській радіостанції «Ехо Москви» розповідав про свою вирішальну роль у забезпеченні друкування шкільних підручників російською мовою за кошти з державного бюджету України, розширенні обсягів вивчення російської літератури в українських школах, поверненні до практики проведення всеукраїнських шкільних олімпіад з російської мови й літератури, а також про свою боротьбу з «опором націоналістів» у системі освіти.[109] В. Колесніченко, будучи керівником Всеукраїнської координаційної ради організацій російських співвітчизників (ВКСОРС), яка згідно зі статутними документами об'єднує «російських співвітчизників» — громадян Російської Федерації та інших держав, «які вважають Росію своєю духовною і культурною Батьківщиною», — очолив міжфракційне об'єднання «На підтримку канонічної Церкви», котре фактично відстоює інтереси РПЦ в Україні.[110] Одного з авторів ухваленного у 2012 році Верховною Радою України Закону України «Про засади державної мовної політики»,[111] народного депутата України С. Ківалова, у лютому 2013 року президент РФ В. Путін нагородив медаллю Пушкіна за «значний внесок у збереження та популяризацію російської мови і культури за кордоном».[112]

До інституційних інструментів м'якої експансії «російського світу» поряд з офіційним дискурсом Російської Федерації і Російської православної церкви, для поширення і легітимізації російського релігійного, культурного, політичного та ідеологічного впливу, зокрема експансії на пострадянському просторі належать: Урядова комісія зі справ співвітчизників за кордоном, Міжнародна асоціація викладачів російської мови і літератури, Федеральне агентство зі справ національностей, «Фонд „Рускій мір“» (заснований у 2007 році), відділ церковних зовнішніх зв'язків РПЦ та ін. Основним, хоч і не єдиним, партнером Фонду «Шаблон:Lang-ru» в Україні є Всеукраїнська координаційна рада організацій російських співвітчизників, до якої входить понад 140 неурядових організацій.

Російські громадські організації, культурні центри розглядаються в «російському світі» як механізми відродження російської культури і ідентичності.[9]

У виступі перед керівництвом МЗС РФ президент В. Путін закликав за допомогою механізмів «м'якої сили» зміцнювати позиції російської мови, просувати позитивний імідж Росії за кордоном і використовувати для цього глобальні інформаційні потоки.[113]

Російська діаспора

Десятки мільйонів етнічних росіян, що залишилися в колишніх республіках, є «матеріалом», який московський уряд використовує в ролі п'ятої колони для підриву молодих національних суверенних держав зсередини.Шаблон:Fact Цей сценарій передбачав «вибудовування мережевної життєздатної і сильної діаспори з тісними зв'язками з сильними російськими центрами всередині Росії».[114] Такий сценарій ґрунтувався на 5-му відношенні («позиції») щодо «росіян в СНД», країни-учасниці якого пропонувалося русифікувати: «Позиція за активне проростання російської суб'єктності на просторі нових державностей республік СНД».[114][115][116]

Перманентна масова міграція «мізків» з Росії на Захід. Безнадійні намагання Кремля повернути їх в Росію засобами реклами, або «нейтралізація» їх засобами пропаганди на кшталт всесвітньої мережі російського телемовлення RT[117].

За П. Щедровицьким, окрім Російської Федерації до «російського світу» відносять росіян близького і далекого зарубіжжя, «співвітчизників за кордоном»; вони формують «мережеву структуру великих і малих спільнот („сообществ“), які думають і говорять російською мовою».[118]

Російський дослідник Е. І. Пивовар вважає, що російська діаспора на початку XXI століття посіла за чисельністю друге місце в світі після китайської.[119]

Робота фонду по реалізації в 2007—2010 роках цільових програм «Кабінети русского міра», «Професор русского мира» і «Стажування русского мира» найкращим чином демонструє значення російської мови в рамках концепції російського світу.[120] Важливим кроком по організації роботи зі «співвітчизниками» стало створення в 2002 році Міжнародної ради російських співвітчизників. На початок 2010 року Міжнародна рада російських співвітчизників об'єднувала 140 організацій з 53 країн світу. Головною метою ради є надання підтримки російській діаспорі і російській мові за кордоном через сприяння об'єднанню та координації діяльності громадських об'єднань «співвітчизників».

У посланні до Федеральних Зборів за 2012 рік президент В. Путін доручив розробити механізм прискореного надання російського громадянства носіям російської мови і нащадкам тих, хто народився в Радянському Союзі та Російській імперії, а також «Розширювати присутність Росії в світовому гуманітарному, інформаційному і культурному просторі».[121]

Російський світ у ЗМІ

Уже в 1990-х роках Росія домінувала в українському інформаційному просторі. Внаслідок стрімкого зростання у 2000-х роках світових цін на нафту й газ — основних джерел експорту РФ, Кремль отримав фінансові можливості для істотного розширення інструментарію «м'якого впливу» як на українське суспільство, так і на суспільства інших країн. Державне замовлення і фінансування спонукало масове продукування російських художніх і мультиплікаційних фільмів, телесеріалів, телешоу, які заполонили телеефір України та інших пострадянських держав. Більшість цієї продукції мають явний або прихований ідеологічний підтекст, поширюючи вигідні для Кремля смислові конструкції, сприяючи формуванню міфів про «русский мир», «спільне отечество» (читаємо тут рос. мовою), протиставляючи їх Заходу, апелюючи до ностальгії за «славним» радянським та імперським минулим, формуючи образ ворога з бандерівців і «западенців» чи агресивну меншість фашистів-западенців, яких фінансують країни Заходу і їхні «маріонетки» в державах колишнього соцтабору — Польщі, країнах Балтії, Україні, Грузії.[13] Аналогічна медіа-продукція вироблялася і в самій Україні на замовлення російського капіталу.[13]

Росія приділяє особливу увагу новітнім медіа: інтернет-виданням, соціальним мережам, форумам. У всіх соцмережах, які мають значну кількість користувачів у Росії та в Україні — перш за все «ВКонтакте» та Фейсбук. В цих мережах було створено та популяризовано ряд груп, явні та приховані модератори котрих нав'язують учасникам основні кліше російської пропаганди, закликають до антиукраїнських дій. Кремль утримує «армію» високооплачуваних так званих інтернет-тролів, до завдань яких входить написання вигідних Москві коментарів у соціальних мережах та інтернет-форумах, впливаючи, такими чином, на громадську думку не лише в Росії та Україні, а й у Європі та США.[122]

В. Лизанчук у третьому числі «Журналіста України» за 2011 рік аналізує низку російськомовних видань в Україні і вказує на те, що все активніше реєструються нові органи друку, які «не лише за мовою — за суттю своєю антиукраїнські, які одноголосно твердять, що немає української культури, а є лише „Шаблон:Lang-ru“. Ці видання прагнуть „виробити в українців особливу форму російської імперської свідомості“».[87]

Кремлівські медіа негативно показують демонізований Захід та всі країни, котрі відкрито виступили проти анексії Криму РФ, а російську опозицію, що вийшла на Марш Миру — затавровано зрадниками та прислужниками США і «загниваючого Заходу».[123]

В 2014 році в українських ЗМІ, представлених у мережі Інтернет, а також інформація оригінальних новин і статей у популярних соціальних мережах «ВКонтакте», Facebook, Twitter, LiveJournal рясніла від активного використання російською пропагандою інтернет-мемів (від англ. meme, що означає ідею, поведінку, стиль, що поширюється від однієї людини до іншої) «Шаблон:Lang-ru» — кліше російської пропаганди для позначення окупаційних військ, які висадилися в Криму без розпізнавальних знаків,[124] запровадили в медіа-простір поняття «народний мер», «народний губернатор», прибравши таким чином прикмети незаконності самопроголошених лідерів сепаратистів, а легальну українську владу російські ЗМІ подавали не інакше як «хунта» і «самопроголошена київська влада».[125] Мем, а також кліше російської пропаганди «російська весна» за Єгором Холмогоровим — «це визвольний рух російських народів на Україні».[126]

Засилля ток-шоу на федеральних каналах Росії, у тому числі й розважальних займаються, з одного боку, відволіканням уваги, а з іншого, — наданням готових шаблонів для сприймання нової інформації, оскільки багато жартів КВК, гумористичних шоу присвячені політичній тематиці, де Америка, Європа, окремі політичні постаті (Обама, Меркель) подані в невигідному світлі.[72] Діяльність російських ЗМІ підпорядковується формуванню нової російської ідеології як гібриду радянської та імперської.[72]

Загалом, російські ЗМІ вибудовують свою редакційну політику в напрямі творення нового світогляду та «просування» потрібної ідеології, архетипів, міфів, стереотипів (в тому числі реакційних стереотипів[87])[61] у контексті ментальності як важливої етнопсихологічної ознаки нації, — хаотичним шляхом, несистематизованою подачею інформації, ситуативним зверненням до певних рис менталітету нації та інерційним використанням міфів з метою руйнації цілісної картини, розмиванням орієнтирів, що дезорієнтує суспільство та полегшує управління ним.[72]

У статті 41 Концепції зовнішньої політики РФ, зокрема, ідеться про розвиток власних ефективних засобів інформаційного впливу на громадську думку за кордоном.[127] Стаття 18 Федерального закону «Про державну політику РФ щодо співвітчизників» визначає необхідність надання державної фінансової та матеріально-технічної підтримки російським ЗМІ, які здійснюють поширення своїх матеріалів на території держав проживання «співвітчизників».[128] При цьому комплекс заходів з підтримки «співвітчизників» фактично збігається з цілями інформаційної експансії, як їх визначають російські дослідники, зокрема щодо витіснення положень національної ідеології та національної системи цінностей і заміщення їх власними, нарощування присутності власних ЗМІ в інформаційній сфері об'єкта проникнення.[129]

Агітаційно-пропагандистською діяльністю для аудиторії за межами Росії займається міжнародний багатомовний російський телевізійний канал RT, фінансований російським урядом, який пропонує російський погляд на глобальні події[130] і дезінформацію та пропаганду.[131][132][133] Бюджет «Russia Today» у 2014 році склав біля 500 млн дол.,[134] у 2016 році — 19 млрд р. (307 млн дол. США) фінансування, а для державних ЗМІ Росія виділила 80,2 млрд р., що на 30 % більше порівняно з 2015 р.[135]

«Організація та ведення інформаційного протиборства» офіційно входить до переліку завдань, що стоять перед збройними силами РФ.[136] 12 травня 2014 р. російська інформагенція «ИТАР-ТАСС», з посиланням на джерело в Міністерстві оборони РФ, повідомила, що в Збройних силах Росії сформовані війська інформаційних операцій, до завдань яких входить ведення кібернетичного та інформаційного протистояння із противником.[137]

Докази неправдивої інформації російської пропаганди регулярно оприлюднюють вітчизняні та зарубіжні ЗМІ та мас-медіа. 2 березня 2014 року волонтерами було створено волонтерський інтернет-проект для спростування наклепів пропаганди про події в Україні «StopFake».

Однією з причин виникнення в Україні у серпні—вересні кампанії «Бойкот російського кіно», за словами її активістів, було засилля російського продукту на українському телебаченні, зокрема фільмів і серіалів, які прославляють «російський світ».

Президент Білорусі Олександр Лукашенко негативно відгукнувся про «Майдан» і «Російський світ» на прес-конференції для білоруських і зарубіжних ЗМІ 29 січня 2015 року:

Вітебський письменник, керівник громадської організації «Російський Дім» Андрій Геращенко був звільнений з посади начальника відділу у справах молоді Жовтневого району міста Вітебська в 2011 році після того, як заявив про транскордонну триєдність, русофобію в Білорусі і цінності російської мови для переважної більшості білорусів, які є російськомовними.[138][139][140] У 2016 році за звинуваченням в екстремізмі були заарештовані три публіциста. На думку прихильників, їх затримали за публікації з критикою проведеної владою білорусизації, відстоювання цінностей Російського світу і протидію ревізіонізму. 2 лютого 2018 року рішенням суду всі троє визнані винними в екстремістській діяльності і засуджені до 5 років позбавлення волі кожен за ч.3 ст. 130 КК РБ (екстремізм).[141][142][143][144][145][146][147][148][149]

Європейський парламент у листопаді 2016 року прийняв резолюцію, в який заявив, що «уряд Росії використовує широкий спектр засобів та інструментів, таких як аналітичні центри та спеціальні фонди (наприклад, „Русский мир“), спеціальні органи („Россотрудничество“), багатомовні телевізійні станції (наприклад, RT), псевдо новинні агентства та мультимедійні сервіси (наприклад, „Sputnik“), транскордонні соціальні та релігійні групи (…) соціальні мережі та інтернет-тролі, з метою кинути виклик демократичним цінностям, розділити Європу, отримати внутрішню підтримку та створити сприйняття східних сусідів ЄС як держав, що не відбулися» (так звані «failed states»), закріплюючи таким чином стратегію протидії інформаційній загрозі з боку Росії.[150]

Оцінки

Політики

Релігійні діячі


Група православних богословів (понад 1600 осіб) у березні 2022 р. підписала документ, де концепція «російського світу» розглядається як єресь. Підписанти вказують, що визнання за російським народом і «Святою Руссю» особливого місця в християнському світі близьке до засудженого на Константинопольському помісному соборі 1872 р. етнофілетизму, а ототожнення церкви з місією якоїсь держави суперечить словам Христа про «царство не від світу сього». Архімандрит Кирило (Говорун) провів паралелі між путінською ідеологією і маніхейством[151][152].

Науковці, діячі культури





Згідно з військовими діями Росії, заявами Путіна та їх тлумаченнями таких аналітиків, як наприклад істориком Юрієм Фельштинським, політологом Андрієм Піонтковським, економістом та колишнім радником Путіна Андрієм Ілларіоновим, — розгорнувши збройну агресії проти України на сході України і в Криму, Путін розпочав не регіональну, а фактично глобальну третю (у термінології деяких аналітиків «четверту» — якщо вважати «третьою» програну СРСР в 1991 році «холодну війну») світову війну[153]. Андрій Піонтковський головним суперниками у цій війні вважає «російський світ» і «англосаксонський світ».[154] Відповідно цьому російський Генштаб у грудні 2014 переробив і свою військову доктрину.[154]

Ідеологічні кліше у російськосвітній гібридно-месіанській стратегії агресії

«Руській мір» із того ж символічного ряду, що Ідеологема-символ «Велика Перемога» й «георгіївська стрічка», «великий полководець Сталін», «Севастополь — місто російської слави», «Крим — наш!», «Новоросія», «народне ополчення ДНР» (котре рятує від «карателів-фашистів») тощо.[155] Ця історія отримала розвиток вже під час війни на Сході України, коли свої сакралізовані штампи Росія перетворила на символи розпалювання ворожнечі між жителями Донбасу та решти України: «Правий сектор» і бандерівці проти «деди воєвалі».[156] «9 Травня» стало невід'ємним елементом цього символічного ряду саме в період війни на Донбасі, коли гасло «Деды воевали!» багатьох ідейних російських імпершовіністів їхати вбивати міфічних «жидобандерівців», які буцім-то «безперервно бомблять мирних мешканців».[155][156] Георгієвські стрічки стали маркерами як інформаційної, так і «гарячої» війни, утворивши «колорадів» з однієї сторони та «укропів» з іншої (українська сторона вчасно і влучно наділила це прізвисько патріотичною конотацією), так зване «ополчення», яке намагаються видати за самоназву місцевих колаборантів.[156]

Луганський публіцист Костянтин Скоркін, аналізуючи путінський міф «Новоросії» стверджує, що міф є стрижнем, котрий поєднує різнорідні елементи цього міфу: є «культ Великої Вітчизняної війни» — коли "Саме перемогу СРСР у війні сприймають за головний доказ правоти справи донбаського сепаратизму. Адже в рамках місцевої ідеології («особливого шляху Донбасу»), він протистоїть «фашистам», захищаючи цінності, за які «діди воювали».[155] При цьому образом головного ворога мисляться вже не «німецько-фашистські загарбники», а «українські націоналісти» як "вороги СРСР та «русского міра» (з якими Сталін боровся в минулому, а Путін сьогодні).[157] В есхатологічно-шизофренічній мрії-утопії про «небесну Новоросію» хворобливі фантоми про Христа як особливого «русского Бога» химерно поєднуються з гаслами «Ленін — Сталін — Путін!», «Побєда будет за намі!», «Побєдім фашистскую хунту!» (при цьому прояви «фашизму» вбачаються абсолютно у всьому українському, а «антифашизм» і «антиукраїнське» стають поняттями-синонімами).[155]


У разі загострення ситуації спецбригади «„Зелених чоловічків“ інтернет-простору»[158] — спеціально підібрані коментатори, блогери, журналісти, які утворюють бригади з метою впливу на український інформаційний простір починають активне обговорення актуальних тем: «загниваючий захід», «американський імперіалізм» чи, як сьогодні, «бандерівців» тощо.[159]


Термін в українській мові

В українському суспільстві існує декілька найменувань явища Шаблон:Lang-ru українською мовою. Наразі паралельно з «російський світ» використовують терміни «русський світ», або «руський світ», фонетичну транслітерацію «рускій мір»[160] та переклад, що базується на розумінні російської мови як основоположного чинника цього концепту — «російський світ»[160][161]. Варіант перекладу «руський світ» з огляду на суть концепції слід визнати невдалим: бо вона стосується саме російського імперіалізму, і не має зв'язку з історичною Руссю.


Ставлення

Дане явище засвідчує, що олігархізація економіки і політики в суспільному житті Росії належить крупним фінансово-інформаційним угрупуванням. «Ведучою силою» в зрощуванні державної влади і бізнесу є ці крупні фінансово-інформаційні угрупування. Головний наслідок олігархії — що є вузька група багатих, і величезна група бідних. Щодо «ведучої сили» фінансово-інформаційних груп в олігархічній путінській Росії свідчить і той факт, що клан Путіна представлений петербурзькою інтелігенцією із Ленінградського державного університету, в число котрої входять лінгвісти і юристи: Сєчин Ігор Іванович (лінгвіст; романо-германська філологія), Іванов Сергій Борисович (славіст і лінгвіст), Козак Дмитро Миколайович (закінчив юридичний факультет Ленінградського державного університету), Чуров Володимир Євгенович (закінчив громадський дворічний факультет журналістики Ленінградського державного університету), Греф Герман Оскарович (юридичний факультет Ленінградського університету).

Ще Михайло Горбачов у 1994 році в передачі «Час пік» В. Лістьєва різко критикував представників тогочасної влади за втрату гласності, за монополізацію частини преси урядом, через що та вже знаходиться на пайку і вже не самостійна, а друга частина — теж не самостійна і знаходиться на пайку в фінансових і промислових груп, і в газетах абсолютно не та картина, яка відбувається в житті, і телебачення починає ставати таким же.[172]

Щоб не було олігархії, мають бути прозорі рівні правила, які повинні працювати для всіх без виключень і при цьому і преса, і опозиція, і всі хто завгодно, в тому числі і державне керівництво повинні відмінно знати що відбувається: в першу чергу з бюджетними грошами, у другу чергу — з власністю.

Про природу диктатури і про посттоталітарну систему, її цілі і наслідки засилля ідеологічних політичних образів-штампів і гасел агітаційної пропаганди в формі плакатів, афіш і тд. широко описав Вацлав Гавел у есе «Сила безсилих» (1978):


У культурі

Частково пародійно висвітлюється в комп'ютерних іграх серії C&C: Red Alert.

Відображення у кінематографі

Див. також

Шаблон:Div col

Шаблон:Div col end

Примітки

Джерела

Література

http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=ELIB&P21DBN=ELIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=elib_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=ID=&S21STR=0013826

Посилання

Шаблон:Wikiquote1 Шаблон:Refbegin

Шаблон:Refend Шаблон:Бібліоінформація Шаблон:Російський націоналізм Шаблон:Гегемонія Шаблон:Міжнародна влада Шаблон:Портали

  1. ↑ Тишков В. А. Руzzкий мир: смысл и стратегии, 2007Шаблон:Ref-ru
  2. ↑ *Arendt, Hannah. The Jewish Writings. New York, 2009. p. 427.
  3. ↑ Stefan Heuser, ‎Hans Günter Ulrich. Political Practices and International Order. 2007. p. 38
  4. ↑ Michael Kessler, ‎Paul Michael Lützeler. Hermann-Broch-Handbuch. 2016. S. 45.
  5. ↑ Forschungen zur osteuropäischen Geschichte. Harrassowitz Verlag, 1995. B. 52. S. 35.
  6. ↑ Mark Smith. Pax Russica: Russiaś Monroe Doctrine. 1993
  7. ↑ Maxim Waldstein, ‎Sanna Turoma. Empire De/Centered: New Spatial Histories of Russia and the Soviet Union. 2016.
  8. ↑ Владислав Иноземцев, доктор экономических наук, директор центра исследования постиндустриального общества. Каковы шансы России на устойчивый рост Ежедневная деловая газета РБК 23 марта 2015 № 49 (2066) (стор.: 7)
  9. ↑ 9,0 9,1 9,2 9,3 9,4 9,5 Проханов А., Аверьянов В., Дугин А., Кобяков А., Платонов О. Доктрина Русского мира. — Издательство: Книжный мир, 2016 ISBN 978-5-8041-0888-6
  10. ↑ 10,0 10,1 Німецька хвиля: інтерв'ю 'Deutsche Welle' українського дипломата Богдана Яременка, 27.12.2014
  11. ↑ 11,00 11,01 11,02 11,03 11,04 11,05 11,06 11,07 11,08 11,09 11,10 11,11 11,12 11,13 11,14 11,15 http://history.kpnu.edu.ua/wp-content/uploads/sites/2/2015/01/русский-мир.pdf

  12. ↑ 12,0 12,1 12,2 12,3 12,4 12,5 12,6 12,7 Гула Р. В. «Русский мир» — фантом чи реальність? Аспекти політологічного аналізу / Р. В. Гула // Наукові праці МАУП. — 2016. — Вип. 50. — С. 7-14.
  13. ↑ 13,0 13,1 13,2 13,3 Максим Хилько, старш. наук. співроб. Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, канд. філос. наук Масово- та соціально-комунікаційні технології в реалізації цілей зовнішньої політики Російського Федерації у ХХІ ст .
  14. ↑ 14,0 14,1 14,2 14,3 Бойко Алла. Образ «русского мира» в інформаційному просторі України / Журналістика: наук. зб. / за ред. Н. Сидоренко. — К.: Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, 2016. — Вип. 15 (40) — 232 с
  15. ↑ Ліки від фантомних болів 25 червня, 2011 tyzhden.ua
  16. ↑ Українська правда: Сергей Сорока. Украина стала причиной нового геополитического сдвига 4.03.2014
  17. ↑ Євген Руденко. Історикиня Лариса Якубова: «Рускій мір» схожий на тоталітарну секту, члени якої хворі на соціальну шизофренію.
  18. ↑ Путін зміцнюватиме центри «русского міра» в Україні 13 січня, 2012 tyzhden.ua
  19. ↑ див.: Русский Мир: история идеи .
  20. ↑ Радіо Свобода: Человек, который переиграл Систему.
  21. ↑ Русский мир в действии: годовщина воссоединения Крыма к России russkiymir.ru
  22. ↑ Лавров: підтримка російськомовних, які живуть за межами Росії, — пріоритет Кремля 02 Листопада 2015 www.radiosvoboda.org
  23. ↑ Эксперт рассказал о новом кремлевском кураторе «Новороссии» — Политика — Главред
  24. ↑ Интерпретируя «русский мир» / Мировая повестка / Главная — Русский журнал
  25. ↑ http://arcto.ru/article/1393

  26. ↑ Мир по Александру Дугину, или как понять современную Россию | Политика | ИноСМИ — Все, что достойно перевода
  27. ↑ Вчимося протидіяти «братській» комунікаційно-контентній агресії Газета Верховної Ради «Голос України»
  28. ↑ Михаил Веллер
  29. ↑ International Security Studies: Theory and Practice — Peter Hough, Shahin Malik, Andrew Moran, Bruce Pilbeam — Google книги
  30. ↑ Not by Bread Alone: Russian Foreign Policy Under Putin — Robert Nalbandov — Google книги
  31. ↑ «Русский мир»: политический приоритет или дискредитированный термин? — BBC Русская служба
  32. ↑ 32,0 32,1 Міжнародна наукова конференція «Теоретико-методологічні засади дослідження історичної пам'яті» (31 травня 2018 року). Прес-реліз Державна установа «Інститут всесвітньої історії Національної академії наук України»
  33. ↑ Андрій Ілларіонов: «Путін розмовляє з небесами» — інтерв'ю Д. БиковуШаблон:Ref-ru — блог А. Ілларіонова в LiveJournal
  34. ↑ Экс-советник Путина назвал страны, на которые Россия может напасть после Украины 25 декабря 2014 www.obozrevatel.com
  35. ↑ «Русский мир», бессмысленный и беспощадный 8 Февраль 2015 Радіо «Свобода»
  36. ↑ Путин пугает соседей «Русским миром» | Россия | ИноСМИ — Все, что достойно перевода
  37. ↑ Экс-советник Путина назвал страны, на которые Россия может напасть после Украины
  38. ↑ УНІАН: Четвертый рейх: фюрер Путин готов к войне за «русский мир»
  39. ↑ Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою Піонтковський1 не вказано текст
  40. ↑ Євген Іхлов: Мумія. — Каспаров.ру, 05-01-2015
  41. ↑ 41,0 41,1 41,2 Донецкие чтения 2017: Русский мир как цивилизационная основа научно-образовательного и культурного развития Донбасса: Материалы Международной научной конференции студентов и молодых ученых (Донецк, 17-20 октября 2017 г.). — Том 7: Юридические науки. Ч. 1: Теория государства и права, гражданское, предпринимательское, семейное и международное частное право/ под общей редакцией проф. С. В. Беспаловой. — Донецк: Изд-во ДонНУ, 2017. — 288 с.
  42. ↑ Див. інтерв'ю Леся Танюка[Олександру Гунько. — «Газета по-українськи» № 924, 05.11.2009]Шаблон:Ref-uk
  43. ↑ Україна і «Русский мир»: Важкий досвід співіснування: від «братского союза» до ненависті і масової українофобії: Історичні нариси та наукова публіцистика / С. А. Цвілюк. — Одеса: Астропринт, 2016. — 524 с.
  44. ↑ 44,0 44,1 «Геополітика від Патріарха: Царство Небесне vs Руський світ» Дзеркало тижня № 44 (772) 14 — 20 листопада 2009. Автор: Геннадій Друзенко
  45. ↑ Кореспондент.net: Табачник певен, що концепція Російського світу не суперечить незалежності України, 14 вересня 2011
  46. ↑ 46,0 46,1 Концепция Русского мира как цивилизационный проект XXI века
  47. ↑ «Русскій мір» як технологія — Світ — Український тиждень, Тиждень.ua
  48. ↑ Радіо Свобода: Солидарность с родиной или c КГБ?Шаблон:Ref-ru
  49. ↑ 49,0 49,1 49,2 Павло Павленко. «Русский мир» як ідеологія російського неоімперіалізму: українські реалії / Волинський Благовісник: богословсько-історичний науковий журнал Волинської Православної Богословської Академії Української Православної Церкви Київського Патріархату / ред.кол.: протоієрей Володимир Вакын (голов. ред.) [та ін.]. — Луцьк: Видавництво Волинської православної богословської академії ΈΊΚΏΝ, 2015. — № 3. — 368 с. 
  50. ↑ Концепция Русского мира и Украина " Релігія в Україні. Вера и религия. Философия и религия в Украине
  51. ↑ 51,0 51,1 51,2 51,3 51,4 Суспільно-релігієзнавчий вісник «Софія» № 1(3) 2015 / Засновник та видавець: Київський національний університет імені Тараса Шевченка
  52. ↑ «Опір матеріалу» Дзеркало тижня № 45 (825) 4 — 10 грудня 2010. Автор: Щоткіна Катерина
  53. ↑ Борис Рапопорт: «Уже в 2013-м в приемной Суркова висела карта, на которой Крым был частью России»
  54. ↑ М. Ордовский-Танаевский: Авторам и всем подписавшим обращение от имени потомков Белой русской эмиграции. — «Каспаров.ру»
  55. ↑ Активними членами «Ізборського клубу» є відомі російські діячі фашистського та шовіністичного напрямку: О.Проханов, О.Дугін, С.Глазьєв, М.Делягін, Л.Івашов, М.Калашніков, М.Леонтьєв, М.Шевченко, Н.Нарочницька, І.Охлобистін та інші Сайт клубу
  56. ↑ Oleksii Polegkyi. Changes in Russian foreign policy discourse and concept of «Russian World». — PECOB's Papers, October 2011, № 6.
  57. ↑ Путін веде в Україні гібридну війну — генерал Каппен/ Радіо Свобода, 26.06.2014 р.
  58. ↑ Заява МЗС Росії у зв'язу із трагічними подіями в Донецьку // Міністерство закордонних справ Російської Федерації
  59. ↑ Єлізавета Покровська: Конец эпохи русских империй.Шаблон:Ref-ru — Каспаров.ру, 10-02-2015
  60. ↑ Постановление Правительства РФ от 20 июня 2011 г. N 492 «О федеральной целевой программе „Русский язык“ на 2011—2015 годы» (с изменениями и дополнениями)
  61. ↑ 61,0 61,1 Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою психк не вказано текст
  62. ↑ канд. філос. наук Ковтун Ю. В. ОПОЗИЦІЯ «РОСІЯ — ЗАХІД» В РОСІЙСЬКІЙ ФІЛОСОФСЬКІЙ ДУМЦІ ХІХ СТОЛІТТЯ / «Дні науки філософського факультету — 2016», Міжн. наук. конф. (2016; Київ). Міжнародна наукова конференція «Дні науки філософського факультету — 2016», 20-21 квіт. 2016 р.: [матеріали доповідей та виступів] / редкол.: А. Є. Конверський [та ін.]. — К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2016. — Ч. 1. — 231 с.
  63. ↑ 63,0 63,1 63,2 63,3 63,4 63,5 Кісь Роман. Фінал третього Риму (Російська месіянська ідея на зламі тисячоліть). Перше видання. — Львів: Інститут народознавства НАН України, 1998. — 744 с (Дивись: Розділ другий: Московська месіяністична ідея як сурогат релігії. Стор.: 55-61).
  64. ↑ Виталий Аверьянов. Стратегия Русской доктрины. Через диктатуру к государству правды. — Литрес, 2017. ISBN 9785804107216
  65. ↑ Олег Кашин. Украина и ее окрестности. — 2014 (стор.: 32)
  66. ↑ Матвєєв В. А. Украинский кризис 2014 г.: ретроспективное измерение. — Ростов на Дону, 2015.– 308 с. (стор.: 129)
  67. ↑ Бадзьо Юрій. Підпільна нація. Нове завоювання України: статті / Ю. Бадзьо; Міжрегіональна академія управління персоналом. — К. : МАУП, 2003. — 104 с. — ISBN 966-608-311-6
  68. ↑ Шергін Сергій. Росія в інтеграційних процесах в Азійсько-Тихоокеанському регіоні: погляд з Києва та можливі перспективи України / Сергій Шергін, Ігор Лоссовський // Україна дипломатична: науковий щорічник. — К., 2012. — Вип. 13. — С. 530.
  69. ↑ Шаблон:Cite journal
  70. ↑ https://www.cbsnews.com/news/aleksandr-dugin-russia-ukraine-vladimir-putin-60-minutes-2022-04-12/
  71. ↑ Понасенков Е. Путин опирается на лузеров / Радио Свобода 08 октября 2016
  72. ↑ 72,0 72,1 72,2 72,3 72,4 Козиряцька С. А. Дискурсні практики медіа-сфери Росії: синтез двох ідеологій чи розмивання орієнтирів / С. А. Козиряцька // Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Філологічні науки. — Кам'янець-Подільський: Аксіома, 2016. — Вип. 42. — С. 239—244.
  73. ↑ 73,0 73,1 Дацюк Сергій Аркадійович ВОЙНА ЗА РУССКИЙ МИР 28 травня 2014, 10:27
  74. ↑ Без 9 травня. Чому День Перемоги стає чужим в Україні espreso.tv
  75. ↑ Русская история. — Москва, 2014. — № 3 (30) (стор.: 3)
  76. ↑ Ивашов Л. Г. Геополитика Русской цивилизации / Отв. ред. О. А. Платонов. — М.: Институт русской цивилизации, 2015. ISBN 978-5-4261-0105-0
  77. ↑ https://mospat.ru/archive/page/vera-i-zhizn/slovo/30953.html

  78. ↑ Російська православна Церква і спецслужби. — «Експрес», 21.04.2015
  79. ↑ Яків Кротов та інші: Церковь и контрразведка.Шаблон:Ref-ru — Радіо Свобода, 14.03.2015
  80. ↑ Архіви України: чекісти контролювали вибори патріарха РПЦ 11 грудня 2017
  81. ↑ Данилець Ю. В. ІНФОРМАЦІЙНІ ЗВІТИ УПОВНОВАЖЕНОГО РАДИ У СПРАВАХ РПЦ ПО ЗАКАРПАТСЬКІЙ ОБЛАСТІ (1953—1964 рр.) ЯК ІСТОРИЧНЕ ДЖЕРЕЛО / Науковий вісник Ужгородського університету, серія «Історія», вип. 2 (35), 2016
  82. ↑ Цитата: Шаблон:Lang-ru.
    РПЦ МП была создана КГБ (ДОКУМЕНТЫ) 2017-12-10
  83. ↑ 83,0 83,1 Заблоцька–Сєннікова Н. В. кандидат історичних наук, старший викладач кафедри державної служби, адміністрування та управління, Луганський національний університет ім. Тараса Шевченка (Україна, Луганськ) СТВОРЕННЯ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ СИСТЕМИ РАДЯНСЬКИХ ВЛАДНИХ І ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІВ КОНТРОЛЮ ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ У 1960–Х — 1980–Х РР. / Збірник наукових праць «Гілея: науковий вісник». Випуск 80. Історичі науки. 2014.nbuv.gov.ua
  84. ↑ Никитин В. Святейший Патриарх Алексий II: жизнь и деяния в славу Божию / Валентин Никитин. — М. : Астрель: Олимп, 2009. — 640 с. (стор.: 384)
  85. ↑ У «русского мира» нет ничего общего с христианством — эксперт 16 мая, 2015 Дзеркало тижня. Україна
  86. ↑ 86,0 86,1 Олександр ГАВРОШ. БАТЮШЦІ СИДОРУ — ВІД ОНУКА МОЛОТОВА. щоденна українська інформаційно-політична газета «Україна молода» 08.11.2008
  87. ↑ 87,0 87,1 87,2 Рожик М. ‘‘Наука і труд добрі плоди дають’’ // ТЕЛЕ- ТА РАДІОЖУРНАЛІСТИКА. 2012. Випуск 11. С. 374—378 TV AND RADIO JOURNALISM. 2012. Issue 11. P. 374—378 ISSN 2078—1911.
  88. ↑ Указ Президента Российской Федерации "О создании фонда «Русский мир» от 21 июня 2007 г. № 796.
  89. ↑ Русский мир (Фонд) dic.academic.ru
  90. ↑ Фонд «Русский мир» политикапрезидента.рф
  91. ↑ Фонд «Русский мир» создан во исполнение Указа Президента РФ В. В. Путина от 21 июня 2007 года. russkiymir.ru
  92. ↑ РУССКИЙ МИР. Информация о конкурсах и грантах portal-nko.ru
  93. ↑ Никольский Н. Государственная церковь крепостной эпохи // Христианство и Русь. Сб статей. — М., 1988. — С. 104
  94. ↑ Культура повседневности. Русская культура и православие: Учеб. пособие / Т. С. Георгиева. — М.: Аспект Пресс, 2008. — 397 с. ISBN 978-5-7567-0476-1 (стор.: 241)
  95. ↑ Московский патриарх сравнил Путина с Алексеем и князем Василием. За всем ищи бывший КГБ 31.10.2016 inosmi.ru
  96. ↑ В ГОСТЯХ: Всеволод Чаплин Всеволод Чаплин протоиерей ВЕДУЩИЕ: Ирина Воробьева, Оксана Чиж echo.msk.ru 15 АВГУСТА 2016, 15:05
  97. ↑ Ткачёв, Андрей Юрьевич
  98. ↑ Святая Русь — вместе или врозь? Патриарх Кирилл на Украине . — М.: Даниловский благовестник, 2009. — 256 с ISBN 978-5-89101-276-9 (стор.: 194)
  99. ↑ Выступление Святейшего Патриарха Кирилла на торжественном открытии III Ассамблеи Русского мира
  100. ↑ Митрополит Одеський Агафангел угледів у Путіні «незрівнянну харизму»
  101. ↑ Митрополит Одесский и Измаильский Агафангел (Саввин): «Мы готовы пройти этот путь до конца»
  102. ↑ Мир Русский или Украинский? — два размышления на тему
  103. ↑ 103,0 103,1 Яблонський В. М., Здіорук С. І., Токман В. В., Астаф'єв А. О., Валевський О. Л., Зубченко С. О., Іщенко А. Ю., Литвиненко О. М. НАЦІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ СТРАТЕГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ Відділ гуманітарної політики УКРАЇНА ТА ПРОЕКТ"РУССКОГО МИРА" АНАЛІТИЧНА ДОПОВІДЬ . Київ, 2014
  104. ↑ http://www.aratta-ukraine.com/news_ua.php?id=12370

  105. ↑ Как у Януковича Богу угождают
  106. ↑ http://newcitizen.org.ua/content/не-дамо-викинути-музеї-з-лаври

  107. ↑ АНОНС АКЦІЇ: НЕ ДАМО ВИКИНУТИ МУЗЕЇ З ЛАВРИ! 22.12.2010 istpravda.com.ua
  108. ↑ Проект Закону про внесення змін до деяких законів України (щодо повернення культових споруд релігійним громадам)
  109. ↑ Табачник: С русским языком всё в порядке // Эхо Москвы. — 31.05.2011
  110. ↑ Інтереси канонічної Православної Церкви у ВР України будуть відстоювати два паралельних об'єднання від Партії регіонів
  111. ↑ Про засади державної мовної політики: закон України від 03.07.2012 р. № 5029-VI
  112. ↑ Президент России Владимир Путин вручил Сергею Кивалову медаль Пушкина
  113. ↑ Встреча с сотрудниками МИД России, 11 февраля 2013 года — Президент России
  114. ↑ 114,0 114,1 Громыко Ю. Собирание русского мира, или На задворках СНГ-дипломатии?. // Российское аналитическое обозрение. — 1998. — № 8-9
  115. ↑ В средостении политики СОБИРАНИЯ РУССКОГО МИРА или на задворках СНГ-дипломатии?.. www.situation.ru
  116. ↑ Собирание русского мира, или На задворках СНГ-дипломатии?. www.archipelag.ru
  117. ↑ http://xn--c1acbl2abdlkab1og.xn--p1ai/

  118. ↑ Щедровицкий П. 1111 знаков за 1111 дней до Нового Тысячелетия. Манифест нового поколения / П. Щедровицкий, Е. Островский // Русский архипелаг. Сетевой проект «Русского мира»
  119. ↑ Пивовар Е. И. Русский язык и русский мир как факторы социокультурного диалога на постсоветском пространстве. [3]
  120. ↑ http://www.russkiymir.ru/russkiymir/ru/programs/

  121. ↑ Послание Президента Федеральному Собранию, 12 декабря 2012 года — Президент России
  122. ↑ Max Seddon. Documents Show How Russia's Troll Army Hit America // BuzzFeed. — June 2, 2014. — Mode of access: — Title from the screen. — Date of access: 03.06.2014.
  123. ↑ Максим СІБУРОВ «Братський» вірус ненависті / ГАЗЕТА ДЕРЖАВНОЇ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ «Прикордонник України» № 12, 28 березня 2014 року (стор.: 8)
  124. ↑ Як штучно створене словосполучення інфікувало українські ЗМІ / Нова Україна
  125. ↑ Почепцов Г. Первая смысловая война в мире (Украина, Крым, Россия)
  126. ↑ Егор Холмогоров. Карать карателей. Хроники Русской весны. — Литрес, 2017. ISBN 5457981967, 9785457981966
  127. ↑ Концепция внешней политики Российской Федерации. Утверждена Президентом Российской Федерации В. В. Путиным 12 февраля 2013 г. // Министерство иностранных дел Российской Федерации: офиц. сайт 03.06.2014
  128. ↑ О государственной политике Российской Федерации в отношении соотечественников за рубежом: Федеральный закон от 24 мая 1999 г. № 99-ФЗ // Министерство иностранных дел Российской Федерации: офиц. сайт 03.06.2014
  129. ↑ Манойло А. В. Государственная информационная политика в условиях информационно-психологической войны / А. В. Манойло, А. И. Петренко, Д. П. Фролов. — 2-е изд., стереотип. — М. : Горячая линия-Телеком, 2009. — 541 с. (стор.: 272)
  130. ↑ About RT www.rt.com
  131. ↑ Beth Knobel «Russian News, English Accent: New Kremlin Show Spins Russia Westward», CBS News, 12 December 2005
  132. ↑ Шаблон:Iw, What Is Russia Today?, Columbia Journalism Review, September/October 2010.
  133. ↑ http://www.spiegel.de/international/business/putin-fights-war-of-images-and-propaganda-with-russia-today-channel-a-916162.html
  134. ↑ Скільки Росія витрачає на інформаційну війну в Україні. ІНФОГРАФІКА 19.11.2015 informnapalm.org
  135. ↑ Н. Тарасенко, мол. наук. співроб. СІАЗ НБУВ Доктрина інформаційної безпеки України в оцінках експертів
  136. ↑ Задачи Вооруженных сил Российской Федерации // Министерство обороны Российской Федерации: офиц. сайт. 03.06.2014
  137. ↑ Источник в Минобороны: в Вооруженных силах РФ созданы войска информационных операций // ИТАР-ТАСС. — 2014. — 12.05
  138. ↑ https://regnum.ru/news/1487543.html
  139. ↑ https://regnum.ru/news/1470808.html
  140. ↑ https://regnum.ru/news/1472312.html
  141. ↑ https://regnum.ru/news/dossier/3680.html

  142. ↑ https://news.tut.by/economics/574316.html
  143. ↑ http://naviny.by/plot/delo-avtorov-regnuma
  144. ↑ https://news.tut.by/economics/573419.html
  145. ↑ https://eadaily.com/ru/news/2018/01/18/delo-publicistov-i-rossiyskiy-imperializm-blesk-i-nishcheta-gosekspertizy
  146. ↑ http://teleskop-by.org/tag/delo-avtorov-regnum/

  147. ↑ https://eadaily.com/ru/news/2017/11/06/shiptenko-delo-publicistov-voploshchenie-mechty-vseh-rusofobov-v-belorussii
  148. ↑ http://allpravda.info/delo-prorossiyskikh-publitsistov-novyy-37-y-veks-bssr-48848.html

  149. ↑ https://belprauda.org/russkie-svoih-sdayut-kakie-ugrozy-neset-delo-regnuma-belarusi/
  150. ↑ European Parliament resolution of 23 November 2016 on EU strategic communication to counteract propaganda against it by third parties (2016/2030(INI)) [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.europarl.europa.eu/sides/getDoc.do?pubRef=-//EP//TEXT+TA+P8-TA-2016-0441+0+DOC+XML+V0//EN
  151. ↑ Распятие Кирилла на кресте Патриарх ищет выход из морально-политической пропасти, пока богословы из разных стран ставят вопрос о его отлучении от церкви
  152. ↑ Декларация об учении о «Русском мире»
  153. ↑ Четвертая мировая война — Виступ А.Іларіонова на Парламентській асамблеї НАТО 31 травня 2014 aillarionov.livejournal.com
  154. ↑ 154,0 154,1 А.Пионтковский: Новая военная доктрина Путина подтвердила — ядерный шантаж провалился www.kasparov.ru
  155. ↑ 155,0 155,1 155,2 155,3 Ярослав Потапенко (Переяслав-Хмельницький) КОНЦЕПТ «ВЕЛИКОЇ ПЕРЕМОГИ» ЯК АНТИУКРАЇНСЬКА ІДЕОЛОГЕМА КРЕМЛІВСЬКОЇ ПРОПАГАНДИ: СПРОБА КОМПЛЕКСНОГО МІЖДИСЦИПЛІНАРНОГО АНАЛІЗУ / Наукові записки з української історії: Збірник наукових статей. — Вип. 36. — Переяслав-Хмельницький, 2015. — 202 с. (стор.: 115)
  156. ↑ 156,0 156,1 156,2 Україна у світовому історичному просторі: зб. матеріалів Всеукр. наук.-практ. конф., м. Маріуполь, 8 квітня 2016 р. / під заг. ред. К. В. Балабанова. — Маріуполь: МДУ, 2016. — 228 с.
  157. ↑ Скоркін К. Міт Новоросії: край реакційних утопій / К. Скоркін // Критика. — Число 9-10. — 2014. — С. 27-30. (стор.: 30)
  158. ↑ Панфилов О. «Зеленые человечки» интернет-пространства [Электронный ресурс] / О. Панфилов // Радио Свобода. Крым. Реалии. — 2014. — 16.04. — Режим доступа: http://ru.krymr.com/content/зеленые-человечки-интернет-пространства/25351476.html. — Загл. с экрана.
  159. ↑ Т. Гранчак, д-р наук із соц. комунікацій, заввідділу політологічного аналізу СІАЗ НБУВ Управління інформаційно-комунікаційними потоками в контексті виникнення і врегулювання політичних конфліктів у перехідних суспільствах
  160. ↑ 160,0 160,1 УНІАН: Мітинг проти візиту Кирила: Україна — не «російський світ».
  161. ↑ «Народна правда» : Дещо про російський світ (русский мир)
  162. ↑ Ігор Сюндюков. Борис СОКОЛОВ: «В Росії — знову культ тирана Сталіна, який розпочав жахливу війну і поклав 40 мільйонів людей» 13 травня, 2016 day.kyiv.ua
  163. ↑ Ірина Кременовська «Спасібо» діду за Перемогу
  164. ↑ І. І. Хомутовська КУЛЬТ «ВЕЛИКОЇ ПЕРЕМОГИ» ЯК ІНСТРУМЕНТ ІМПЕРІАЛІЗМУ / Соціально-гуманітарні науки та сучасні виклики. Матеріали всеукраїнської наукової конференції. 29-30 червня 2016 р., м. Дніпро. / Наук. ред. О. Ю. Висоцький. — Дніпро: Роял Принт, 2016. — 386 с.
  165. ↑ ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА: СІМДЕСЯТ ДВА РОКИ ТОМУ, У ТРАВНІ 1945-го, НАД РЕЙХСТАГОМ БУЛО ПІДНЯТО ПРАПОР ПЕРЕМОГИ / «Народна армія» #18 {5498} 4 травня 2017 (стор.: 12) na.mil.gov.ua
  166. ↑ Сірук М. Кремлівські технології у дії: експерт — про те, як рос. влада нав'язує світові своє уявлення про «Побєдобєсіє»: [про набір нових технологій для поширення Росією свою виняткову роль в перемозі в Другій світ. війні] / Микола Сірук // День. — 2016. — 11 трав. (№ 79). — С. 3.
  167. ↑ МАЛО «ПОБЄДОБЄСІЯ»… У Кремлі відмовилися коментувати слова начальника Генерального штабу Збройних сил України Віктора Муженка про присвоєння назв низки українських міст військовим частинам російської армії. / «Кримська світлиця» #27 за 06.07.2018.
  168. ↑ А. Нелюба, Є.Редько. Лексико — словотвірні інновації (2015—2016). Словник / Загальна редакція А.Нелюби. — Х.: Харківське історико-філологічне товариство, 2017. — 204 с. ISBN 978-966-1630-36-8
  169. ↑ Парадна «вата»: Акційна кастрація, могила у тролейбусі та вічний вогонь із желе (ФОТО) Вже котрий рік на Росії та у деяких сусідніх країнах свято Перемоги перетворюють на «побєдобєсіє» 10 травня 2018 11:00 depo.ua
  170. ↑ Вєсті Кремля. Стілець для Путіна. Неадекватне «Побєдобєсіє», 15 травня 2018 24tv.ua
  171. ↑ Іван Вербицький Мундіаль на крові 14 червня, 2018
  172. ↑ Передача «Час пік» Лістьєв — Горбачов. 21 липня, четвер, 1994.
Отримано з http://xn--80aophh.xn--j1amh/index.php?title=Російський_світ&oldid=4590